Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
Про Скелі св. Павла шир. 58° Пн дов. 29° 15’ Зх — «Жодна рослина, навіть лишайник не росте на цім острівці, однак населений кількома комахами і павуками. Оцей список, гадаю, вичерпує земну фауну: муха (Olfersia), що живе на птиці олуші і кліщ, що, мабуть, потрапив сюди як пташиний паразит; крихітна коричнева міль, так само живиться пір’ям; жук (Quedius), стонога, знайдена в посліді; і, нарешті, числені павуки, що, мабуть, полюють на тих дрібних квартирантів водоплавної птиці. Славнозвісні описи величавої пальми та інших шляхетних тропічних рослин, тоді птахів, і, нарешті, людини, що захоплює щойно народжений атол в Тихому океані, мабуть, не зовсім коректні; боюся, такий порядок руйнує поезію оповіді, бо пернаті і ті що живляться їхнім послідом, комахи та павуки, мають бути якнайпершими мешканцями новонародженої тверді в океані».
В Багії чи Сан-Сальвадорі в Бразилії сховався під деревом «таким густим, що його б ніколи не пробив звичайний англійський дощ».
Про Куріпку біля устя Плати — вершник кружляючи по колу, точніше спіралі, бо хоче весь час підкрастися ближче, може забити їх скільки завгодно — щось схоже в «Подорожі» Гірна на стор. 383 де згадується, що «в арктичній Північній Америці індіанці ловлять зайців-біляків, все тісніше звужуючи коло поки той сидить біля нори: полудень вважається найкращою порою, бо сонце високе і тінь мисливця не довга»
Там само
«Генерал Росас до того ж прекрасний вершник — що не мало значить у країні, де військо обирає свого генерала таким чином: табун необ’їжджених коней заганяють у загороду, де є ворота, а над ними поперечина: якщо хто осідлає з тої поперечини якогось з тих диких скакунів коли ті вириваються на волю, і зможе без сідла чи вузди не лише втриматись а й привезти його назад у загороду, той стає їхнім генералом. І така особа без сумніву стає гідною цієї армії. Ось який подвиг здійснив Росас».
Про Гаучо, що гострив свого ножа о панцир на спині броненосця перед тим як його забити.
Алкід д’Орбіньє — з 1825 по 1833 в Півд. Ам. на цей час (1846) оприлюднює дані, не менш промовисті за Гумбольтові, якщо йдеться про Півд. Ам. мандрівників.
Град в Буенос-Айресі як добре яблуко — убило 13 оленів окрім страусів — що виживають і осліплі. — і т. д. і т. п. Доктор Малькольмсон розповідав йому про град в Індії в 1831 році, коли «покалічено чимало худоби»
Як пласкі каменюки у 10 дюймів довкруж, лишали у шибках округлі діри.
(…)
Коні вперше з’явилися на Ла Платі 1535 р. Тепер вони разом з худобою і вівцями геть змінили весь сільський краєвид — «Здичавілі свині подекуди витісняють пеккарів; зграї диких собак завивають по лісистих берегах віддалених річок; а простий кіт, що перетворився на крупну страхітливу потвору, заселяє скелясті відроги». (…)
Велике плато Південної Мексики розділяє Пн. і Півд. Америку щодо міграції тварин
Цитує звіт кап. Овена що в місті Бенгуела на західному побережжі Африки в часи великої засухи слони об’єдналися щоб заволодіти криницями і лише після відчайдушної сутички коли мешканці — а їх було 3 тисячі — відігнали тих. В Індії під час великої посухи каже др. Малькольмсон, «заєць пив з чаші у руках полкового адьютанта».
В Гуарнако дикі лами — та інші тварини цього роду — мають звичку випорожнюватися зо дня в день на ту саму купу — Перуанські індіянці беруть кизяки на паливо і не сушать собі голову.
Веслуючи вгору потоком що випливає з-під гори надибуєш нарешті камінці вимиті звідти ще за багато миль до неї. Мені подобається цей зачин гори.
Єдиним чотириногим автохтоном Фолклендських островів є величезний вовкоподібний лис. Наскільки відомо, «ще не бувало подібного випадку будь-де у світі, щоб на такому мізерному уламку землі, віддаленому від материка, водився такий крупний чотириногий абориген схожий лише на себе».
На Фолклендах, де обмаль палива, готуючи яловичину, підкидають у вогонь кістки, з яких щойно зішкребли м’ясо. Також є в них «зелений кущик завбільшки як звичайний верес, що має вдячну властивість горіти краще, коли свіжий і зелений».
Бачив як великий баклан бавився своєю рибою як кіт з мишею, 8 разів відпускав і пірнав знов за нею.