Після війни. Історія Європи від 1945 року

Дуже часто цей нижчий клас відрізнявся не лише кольором, а й віросповіданням. Бо в Європейському Союзі тепер було не тільки розмаїття культур, але й дедалі більше релігій. Християни залишалися в абсолютній більшості, хоча найчастіше були ними лише номінально. Євреї були представлені невеликою меншиною, а їхня кількість була значною тільки в Росії, Франції й набагато меншою мірою — у Великій Британії та Угорщині. Але індуси та насамперед мусульмани тепер становили велику й помітну частку населення в Сполученому Королівстві, Нідерландах і Німеччині, а також у великих містах Скандинавії, Італії та Центральної Європи. Крім того, з усіх представлених у Європі провідних світових релігій лише в ісламу стрімко зростала кількість прихильників.

На початку ХХІ століття у Франції проживало орієнтовно шість мільйонів мусульман (більшість — північноафриканського походження) та майже стільки ж — у Німеччині (переважно турецького або курдського походження). З огляду на майже два мільйони мусульман у Великій Британії (переважно з Пакистану та Бангладеш) й чисельні спільноти в країнах Бенілюксу та Італії, можна було припустити, що в усьому Євросоюзі разом мешкало близько п’ятнадцяти мільйонів мусульман.

Присутність мусульман у спільнотах, які доти були в абсолютній більшості світськими, актуалізувала складні питання соціальної політики: яким має бути ставлення до носіння релігійного одягу чи використання символіки в державних школах? Якою мірою держава має заохочувати (чи стримувати) окремі культурні інститути й можливості? Чи була правильною політика підтримки багатокультурних (а відповідно, по суті, окремішніх) спільнот, чи влада радше має сприяти й навіть змушувати до інтеграції? Офіційна політика у Франції захищала культурну інтеграцію та забороняла демонстрацію символів віросповідання в школах; в інших країнах, зокрема в Британії та Нідерландах, до культурних відмінностей та показового релігійного самовизначення ставилися толерантніше. Але громадська думка скрізь розходилася (див. розділ 23).

Те, що ці питання швидко опинилися у фокусі уваги національних урядів, а також були дедалі тісніше переплетені з дискусіями про імміграцію та надання притулку, стало наслідком того, що по всьому континенту ширилося занепокоєння щодо зростання нового покоління ксенофобних партій. Деякі з цих партій сягали корінням попередньої доби догматичної чи націоналістичної політики; інші — на кшталт напрочуд успішної Народної партії в Данії чи Списку Піма Фортейна в Нідерландах — з’явилися зовсім нещодавно. Але всі вони виявилися несподівано вправними у маніпулюванні «антиімміграційними» настроями.