Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
Нарешті Окайомов повідомив, що він готовий. В той самий день він розповів про розроблений план Барчу і начальникові центру. Справді, план був розумний, хитрий і передбачав усе, що можна було передбачити. Окайомов ставив перед собою три мети: викрадення даних про роботу інституту Вольського, знищення інституту і знищення самого Вольського. Але план був побудований так, що, на випадок непередбачених ускладнень, Окайомов міг вибрати один із трьох варіантів і цим обмежитись.
Начальник похвалив план, узявши під сумнів тільки два його пункти.
— Я щось не розумію… — сказав він. — Чи, може, я недочув? Ви на початку операції з'являєтесь під своїм справжнім прізвищем?
— Так. І це теж тактична хитрість, — відповів Окайомов. — По-перше, вони такого кроку не чекають. Якщо вони розкриють мою гру, то вважатимуть це за помилку недосвідченого розвідника і складуть про мене думку, яка мені ж буде вигідна. По-друге, це дає мені надійний захист на перші дні, поки я зорієнтуюсь, щоб потім зникнути і з'явитися в зовсім новому і несподіваному для них вигляді.
— А раптом жінка, до якої ви хочете з'явитись, померла або виїхала з цього міста? Або ж вона візьме і викаже вас.
— Останнє виключається. Я її добре знаю і прийду до неї з таким ключем, який відкриє для мене її серце. Ну, а якщо її не буде, тоді почне діяти варіант другий.
— Припустімо. Друге — так далеко в глиб їхньої країни наші літаки ще не літали. Що буде, коли на літак нападуть до того, як ви залишите його?
— Я консультувався з авіаційними спеціалістами. Вони твердять: якщо ми підемо на максимальній висоті, напад майже виключено.
— Майже?
Окайомов посміхнувся:
— Це «майже» є у всіх наших справах.
— Ну гаразд… — Начальник центру пильно подивився на Окайомова. — День вильоту визначено?
— В ніч на найближчу неділю, — сухо відповів Окайомов.
— Ми приїдемо на аеродром проводжати вас.
— Не треба. Я не люблю проводів.
Виникла незручна пауза. Окайомов підвівся:
— Я можу йти?
— Якщо у вас немає до нас запитань. — Начальник центру теж встав. — Дозвольте потиснути вам руку і побажати удачі. Всі ми будемо думати про вас кожної хвилини. І ми гідно віддячимо вам.
— Я про це не думаю, — сердито сказав Окайомов і повернувся до Барча. — З вами я ще побачусь?
— Неодмінно…
Окайомов вийшов. Начальник центру сів за стіл:
— Так, Барч, хочеться вірити, що він справиться.
— В усякому разі, він передбачив усе.
— Крім одного, Барч. — Начальник усміхнувся: — Тієї обставини, що радянська контррозвідка так схожа на іранську, як лев на жабу.
— Не зовсім так. Саме враховуючи це, він і вирішив в разі ускладнень обрати один із варіантів.
— А ось мені це якраз і не подобається. — Начальник центру ребром долоні ударив по столу. — Треба, щоб зроблено було все. Все! Розумієте?
— Якщо буде хоч найменша можливість, він зробить усе. Я знаю його не перший рік. Такі, як він, на дорозі не валяються. До речі, нам треба подумати про спосіб його повернення звідти.
Начальник центру задумався:
— Не будемо поспішати з цим. Поки що він навіть не відбув туди. Я бачу, Барч, ви закохані в нього, як у своє дітище, а я мушу вас запевнити, що серед наброду переміщених росіян таких, як він, можна знайти десятки. Ми просто погано шукаємо. Думати про його повернення варто тільки в тому випадку, якщо він дістане креслення. Якщо дістане, робіть усе, щоб він повернувся, не чекаючи моїх розпоряджень. А якщо не дістане… — Начальник засміявся. — Тоді він уже — спрацьована пара. Його фотографії і так, мабуть, є уже у всіх розвідках.
У суботу, о двадцять третій годині п'ятнадцять хвилин, десь у Європі з аеродрому піднявся і зник у чорному небі той самий літак, про який ішла мова раніше. Лишається тільки уточнити, що пасажир, який вистрибнув у люк, і був Григорій Окайомов.
Розділ другий
Майор Потапов хотів у суботу повернутись додому трохи раніше, щоб разом з дружиною поїхати на дачу. Обіцяв їй прийти в чверть на сьому, а прийшов о дев'ятій. На столі знайшов записку:
«Колю! Я не була б твоєю дружиною, коли б повірила, що ти прийдеш вчасно. Поїхала сама. Дзвонив Гончаров, сказав, що вудочки він забере. Невже знову рибалити? Боюсь, що скоро наш Вітька перестане тебе впізнавати.
Жду. Лена».
На дачу Потапов приїхав о десятій. На нічному столику лежала нова записка: