Сучасна польська повість

Я заплющив очі, мене змагав сон, у жарко натопленій кімнаті було душно, тут я був відгороджений від усього світу, і сон налягав на мене із страшною силою, але я не піддавався, вперто боровся зі сном і з утомою, лічив кожну хвилину, що наближала нашу зустріч з Монтером, непевність і тривога за його долю здіймалися в моїй душі нестримною хвилею, яку я не годен був ані приборкати, ані спинити. «Какаду» — ненадійне місце, — подумав я сонно. — Якщо поліція щось пронюхала, ми всі можемо вскочити в халепу. — Я поклав обидві руки на стіл і схилив на них голову. — Все це надто затяглося, — думав я. — Монтер зовсім не зважає на те, що «Какаду» не дуже-то придатне місце для такої зустрічі».

Я розплющив очі й глянув на вікно — на карнизі лежав грубий шар снігу, шибки теж були заліплені білим пухом і в темряві світились голубуватим блиском. «Святвечір, — сумно подумав я. — Саме сьогодні. А я навіть не знаю, чи пощастить виплутатися з цієї історії. Щось Монтер не йде. А вже мав би бути в «Какаду».

Десь у глибині коридора грюкнули двері, я підвів голову і став прислухатися. Спершу до мене донеслось гупання підкованих чобіт і чоловічі голоси, потім у двері моєї кімнати хтось постукав кілька разів гучно й настирливо, ніби намагаючись їх виважити, але замок не піддавався.

Відсунувши стілець, я обережно встав і рушив до дверей, щоб відчинити їх, хотів уже був повернути ключ у замку, але в останню мить із жахом збагнув, що це не ті, кого я чекав, адже не було умовного сигналу.

Коли застукотіли вдруге, я інстинктивно відскочив на середину кімнати, глянув на запнуте брудною завіскою, вузьке й довге, засніжене, надійно загратоване вікно і зрозумів: коли в двері добувається поліція, мені звідси не вийти. — Я опинився в пастці. Обачно відступивши ще далі від дверей, я притулився до стіни, весь час думаючи про те, що в мене можуть поцілити і через вікно, може, вони вже причаїлися там і тільки ждуть слушного моменту, щоб почати стрільбу, може, їх стримувала лише надія, що я відчиню двері, не стану боронитись і здамся без бою; разом з тим я пробував угадати, які причини перешкодили Монтерові прийти на умовлену зустріч до «Какаду». Його, звичайно, могли заарештувати, та все ж важко було повірити, що я потрапив у пастку саме через це, я навіть думки не допускав, що він міг мене зрадити, одначе, все те, що зараз тут діялось, скидалося на зраду.

Якомога обережніше я присунув до себе стілець — найменший шум допоміг би їм визначити, де я, — і поклав на нього чотири запасні обойми, щоб мати їх напохваті.

За дверима на якийсь час усе стихло, потім я почув зляканий голос хазяїна «Какаду» та приглушені, невиразні голоси ще двох чоловіків, а тоді знову хтось ще настирливіше почав добуватися в кімнату, де я сидів, мов у пастці. Я глянув на годинник — було двадцять п’ять на шосту. Монтер мав прийти о п’ятій, і якщо він досі не з’явився з незалежних від нього причин, то мене вже ніщо не врятує, рано чи пізно я попадусь їм у руки, пістолетна стрілянина може тільки попередити Монтера про небезпеку, але я не був певен, що зараз Монтер не в такому самому або й ще гіршому становищі. Його могли схопити під час перевезення вантажу, він міг оборонятися в момент арешту, адже на вулицях міста весь час товклися жандармські патрулі, я бачив, як на Вокзальній площі жандарми зупиняли й обшукували перехожих; від них я й сховався в «Какаду», повіривши, що місце, яке Монтер вибрав для нашої зустрічі, надійне й безпечне.