Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
— Вже пізно, я залишусь тут.
— Що подати?
Я завагався. Дуже хотілось пити, мучив голод, але я досі не вибрав ні напою, ні страв, меню на столі не було, та це й не мало ніякого значення, за тих часів вибір був дуже обмежений, м’ясо подавалося по спекулятивних цінах, з безалкогольних напоїв сяк-так годилася тільки мінеральна вода, а сурогатну каву та чай підсолоджували звичайно сахарином, від якого мене нудило, одно слово, я не знав, що можна замовити; офіціант не приховував свого роздратування й неприязні, а я раптом відчув себе зовсім безпорадним перед цим типом з мордою злого бульдога.
— Що є з гарячого?
— Нічого.
— Навіть супу немає?
— Навіть супу.
Тепер узяв гору офіціант, я був у нього в руках, він міг не дати мені хоч раз за цілий день попоїсти гарячої страви; в його очах блиснув неприхований тріумф: він уже не мав сумніву, що швидко здихається мене. Тут, у цьому залі, він був повновладним господарем, знав це і міг випровадити кожного, хто йому не подобався, хто необачно роздратував його, — крім тих, звісно, кого боявся; а про мене він не знав анічогісінько, і це незнання стало його тимчасовим союзником; розпочалася безглузда гра «хто кого», а я завжди вважав її принизливою для себе, коли доводилось мати діло з супротивником, що не заслуговував на повагу.
— Які у вас є напої?
— Нема ніяких!
— Як? — здивувавсь я. — Зовсім нічого пити?
— Є горілка, пиво, ячмінна кава, чай.
— А хазяїн є?
— А що таке?
— Приведи його сюди.
Вперше він глянув на мене з інтересом, але не збентежився, навпаки, здавалося, все це справді почало його тішити; він з підкреслено приниженим виглядом глибоко вклонився мені і з їдкою іронією спитав:
— А хазяйку теж привести?
— Ні, шельмо. Слухай мене уважно. Якщо протягом трьох хвилин ти не приведеш сюди хазяїна, це може для тебе скінчитися дуже погано. Хазяїну скажеш, що його чекає чоловік з Кгіро[21]. Зрозумів?
Офіціант, спочатку такий самовпевнений, повний іронії й неприхованої ворожості, був трохи спантеличений моїм тоном і раптовою зміною в поведінці, а коли, нарешті, до його свідомості дійшло слово «Кгіро», це грізне слово, що викликало в людей страх, я, в свою чергу, побачив, як блискавично змінився цей чоловік. Стало ясно, він просто свиня, але мене ця метаморфоза анітрохи не тішила.
— Уклінно прошу вибачити. Я не хотів вас образити…
— Приведи хазяїна.
— Для вас завжди що-небудь знайдеться в кухні…
— Я хочу говорити з хазяїном, чуєш?!
— Є ще борщик з картопелькою, суп з квасолею, горохова юшка з грінками, а на друге можу подати смажену рибу…
Він ураз протверезів, і це мене трохи здивувало: я не думав, що можна так злякатися слова «крипо», тим більше, що офіціант, як, мабуть, і всі інші працівники «Какаду», стикався з людьми із крипо, але за мить мені сяйнув здогад: певно, найбільш його непокоїло те, що я був чужий і не схожий на всіх тих, кого він досі знав, видно, це його й лякало.
Офіціант квапливо подався до кухні, я провів його очима до самих дверей, а коли він зник за ними, глянув у бік бару, де за стойкою увивалися дві молоді вродливі дівчини; оркестр грав вальс «Очарування», у скронях мені стукотіло, я почував себе все гірше, в горлі пересохло від спраги, а в поставлені на стойці кухлі лилося з відкритих кранів темне і світле пиво; я відвів погляд од бару і зиркнув на схиленого над клавішами піаніста, він дивився на мене з дружньою іронією, я всміхнувся до нього, він у відповідь кивнув головою, в цю мить я почув швидкі кроки офіціанта, його збуджений голос, а коли глянув перед себе, по той бік столика побачив високого, статурного чоловіка середніх літ, який, спершись обома руками на застелений скатертю стіл, пильно й очікувально дивився на мене, але я вперто мовчав, і він заговорив перший:
— Чим можу служити?
— Вас звуть Грегори?
— Так. А з ким я маю честь?
— Крипо!
— Розумію. Чим можу служити?
Я глянув на офіціанта, що нервово тупцював біля столика, запобігливо поправляючи скатерть, переставляючи то склянку з серветками, то попільницю, схопив його за лікоть і сказав стримано:
— Іди геть, шельмо.
— Я вже не буду вам потрібний?
— Ні. Залиш нас самих.
Офіціант пішов. Грегори ще нижче нахилився над столиком, так що прямо переді мною опинилося його довгасте, смугляве, зосереджене обличчя із зсунутими бровами — широкою смугою чорного густого волосся, зрослого на переніссі, — і спитав ще раз:
— Слухаю вас! Чим можу служити?
21
Скорочення від Kriminalpolizei (нім.) — кримінальна поліція.