Сучасна польська повість

Я ніколи не переоцінював своїх сил, завжди був у повній готовності, сторожкий і зібраний, мов людина, що поставила на кін усе, мов гравець у покер, що тягне свою останню карту, — я, комівояжер смерті, для котрого життя стало грою, найазартнішою з усіх ігор, які я знав; а я любив іти ва-банк і, навіть програючи, не почував себе переможеним, бо вважав, що можна програти багато битв, але програти війну не можна.

Якби вона знала, ким я був насправді, може, все у нас склалося б інакше, але я розкрив перед нею лише одну сторону своєї біографії, їй було відомо, що я художник і мистецтво — моє покликання, єдина життєва мета.

Спочатку це здавалося їй цікавим; ця міщанка з психологією крамарки навіть пишалася тим, що живе з художником, та через якийсь час упевнилася, що художникам властиві ті самі вади, що й усім смертним, і, всупереч її сподіванням, у них немає нічого незвичайного, — а вона так і не змогла зрозуміти, хоч була, безперечно, недурна й спостережлива, що незвичайність буття художника полягає не так у його особистих якостях, як у самій суті його таланту і щоденної професійної праці; пересвідчившись, нарешті, в тому, що її уявлення розбігаються з дійсністю, вона вже не приховувала свого розчарування й злості і навіть вважала себе в чомусь обманутою. Кінець кінцем своє співжиття з чоловіком, для якого мистецтво становило єдиний і головний зміст усіх життєвих прагнень, вона визнала банальним, а може, й принизливим. Я часто почував, як їй бракує в моїй біографії отої другої, героїчної сторони, але вперто мовчав, старанно приховуючи все, що могло б мене викрити, бо я ніколи не дозволяв собі купувати почуття жінки ціною всього того, що пережив: ціною безнастанної нервової напруги, страху, пролитої крові й убивств.

Я ніколи не дозволяв собі бавитись ані коханням, ані зброєю. Добре знав, що на світі було немало дурнів, які гинули саме через такі забави.

Але вона й гадки не мала, ким я був насправді, яке складне й тяжке моє життя, не розуміла, мабуть, і того, яким самотнім я себе почував, не уявляла, як важко мені в цій своїй самоті зберегти віру в себе. Я шукав у ній приязні й розуміння, прагнув, щоб вона стала свідком моєї творчості, чекав підбадьорення й підтримки моїх зусиль творити наперекір війні і смерті. Але ми все більше віддалялись одне від одного, і тільки після остаточного розриву я зрозумів, що вона була б рада навіть найменшому натяку на мою причетність до тих справ, які я так старанно від неї приховував і яких нізащо б їй не відкрив, поки триває в нашій країні стан облоги й боротьба.