Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

У степовій частині Криму мешкали скіфи та нащадки кизил-кобинців. Тривале співіснування на одній території призвело до взаємної асиміляції, причому домінуючими були риси скіфської культури, особливо з IV ст. до н. е., коли відбулося нове масове переселення скіфів до Криму. Тому, певно, античні автори майже не відрізняли скіфів та інших степових варварів.

Ще в V ст. до н. е. увагу скіфів привернув регіон передгір'їв, звідки можна було контролювати Степ, а також підступи до античних центрів. Цілком залежне кизил-кобинське населення мирно співіснувало зі скіфами, поступившись частиною своїх земель. Тут складається значний племенний осередок. Про це, зокрема, свідчить серія багатих воїнських поховань біля сіл Долинне, Мирне, Грушеве тощо[281]. Величезні кургани поблизу Білогорська ще не досліджено, але за зовнішнім виглядом вони подібні до скіфських царських курганів IV ст. до н. є.[282].

У IV ст. до н. е. скіфи створюють у передгір'ях, на колишніх кизил-кобинських землях, власний опорний пункт. Пізніше городище[283] (у греків воно одержало назву Неаполіс) перетворилося на столицю Малої Скіфії[284].

Найактивніші етнокультурні процеси відбувалися у Східному Криму, в безпосередній близькості до Боспорської держави. Приблизно з початку IV ст. до н. е. відбувається масовий перехід кочовиків до осілого або напівосілого життя й до землеробства. На захід від Узунларського валу[285], який, можливо, був межею боспорської хори, виникають численні могильники варварського населення. Існує припущення, що землеробське населення було переселено в Крим з Нижнього Наддніпров'я[286]. Але переважно це були кочовики, що осіли на землю, мабуть, за браком пасовиськ, спричиненим зростанням чисельності населення[287]. Рівень добробуту цього населення був досить помірним, особливої вигоди від сусідства з еллінськими містами воно не мало. Вплив античної культури простежується в деяких традиціях домобудівництва, побуті(античний посуд, світильники, прикраси), а також у сфері культів та традицій, пов'язаних насамперед із землеробством (знахідки теракотових статуеток античних божеств у господарчих ямах та приміщеннях)[288]. Більш еллінізованим було варварське населення узбережжя, яке раніше почало контактувати з еллінськими містами. Внаслідок змішання осілих варварських етносів та нівелюючого впливу еллінської культури у Східному Криму склалися передумови формування нового етносу. Змішаність населення підтверджують також антропологічні дані. Через декілька століть античні автори вже називали варварське населення Криму тавро-скіфами[289] (на відміну від таврів Гірського Криму).