Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Основою економіки Степової Скіфії було кочове скотарство. Степовим скіфам належали різноманітні за складом рослинності пасовища та розгалужена сітка водопоїв. Ці природні ресурси створили умови для швидкого розвитку кочового скотарства, яке стало основним засобом існування степового населення. За класифікацією економіки номадів С. О. Плетньовою[292], існування степового скіфського населення у скіфську архаїку, тобто у VII— V ст. до н. е., відповідає першому періоду розвитку скіфської економіки, або табірному веденню господарства. Для нього характерні брак ознак осілості (нам майже невідомі пам'ятки скіфської осілості цього часу), невелика, кількість поховань (за часів скіфської архаїки вона сягає лише 200)[293], спільна власність на пасовища. У стаді переважали свійські тварини, здатні до тривалих перекочовок (коні та вівці), а сезонні перекочовки спрямовувалися від водорозділів до плавневих масивів.

Кочовий характер господарства скіфів періоду архаїки відбився на їхньому побуті та способі існування. Основний вид житла степових скіфів цього періоду — обтягнуте повстю шатро на візку. Про такі житла кочуючих скіфів пишуть Геродот, Піндар, Гіппократ. Стаціонарні житла — напівземлянки — з'являються у степових скіфів лише на зламі V—IV ст. до н. е.

Особливості кочового побуту відбилися й на системі харчування. Протягом усього часу існування скіфської культури в раціоні її носіїв переважала м'ясна та молочна їжа. Зварена у бронзовому казані чи у великому глиняному горщику частина або ціла туша барана була невід'ємною складовою поховальних звичаїв. Принаймні, у кожному третьому кургані в залишках тризни трапляються кістки малої рогатої худоби, а в похованнях майже завжди — дерев'яне блюдо з залишками м'ясної їжі та залізні ножі поряд.

Подібно до інших етнографічних кочовиків скіфи, мабуть, не вживали свіжого молока. Для їхнього раціону характерні страви з кислого молока: напої типу кумису, мацону, айрану, бозо; тверді сири типу бринзи тощо.

Лише на межі V—IV ст. до н. е. збільшується значення рослинної їжі. Головною ранковою стравою стає ріденька каша з товченого пшона або ячменю. Відбитки зерен цих культур на горщиках належать саме до початку IV ст. до н. е. У цей період поширюються зернотерки.

З ряду причин еколого-економічного характеру (погіршення стану природних ресурсів, переділ пасовищ) саме на зламі V—IV ст. до н. е. змінюється форма організації скотарської галузі — вона стає напівкочовою. Регіоном поширення скотарства було Степове Подніпров'я, де в цей час виникають перші поселення степових скіфів. Імовірно, траси перекочовок та пасовища з водопоями наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. закріплюються за окремими родами.

Рис. 19. Золота пектораль з Товстої Могили (деталь — скіф з горщиком).

У стаді напівосілих скіфів переважала велика рогата худоба, менше стало коней та овець. За зовнішніми ознаками вони не відрізнялися від тварин кочових скіфів. В остеологічних матеріалах поселень фіксуються кістки домашньої свині. Кормову основу напівкочовому скотарству забезпечували заплавні пасовища, користування якими не потребувало тривалих та віддалених перекочовок.