Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Басейн Сіверського Дінця у скіфські часи був смугою контактів між масивом землеробсько-скотарських племен та кочових племен Степу з різноетнічним населенням. Наприкінці VII ст. до н. е. тут також почала складатися розвинута структура поселень та городищ — 18 городищ, серед них декілька сховищ, понад 70 селищ і 13 курганних могильників[245]. Більшість городищ існувала безперервно з початку VI по III ст. до н. е. Невеликі городища належали, мабуть, окремим патріархально-родовим общинам[246]. Найбільшим було городище біля хут. Городище (26 га).

Найвиразнішим прикладом співіснування прийшлих кочовиків і автохтонів може слугувати Посулля, біля північних кордонів розселення будино-гелонських племен. Тут, поблизу міст Лубни та Ромни, розташовано декілька великих курганних могильників, які вирізняються серед інших могильників VII—VI ст. до н. е. монументальністю насипів (найвищі сягають 20 м) і великою кількістю зброї, кінських вуздечок, навертів кавказького типу та інших виробів у звіриному стилі. Існування великих «дружинних» некрополів у глибині Лісостепу, в оточенні осілих землеробсько-скотарських племен поки що не має задовільного тлумачення. Висувалися версії про Геррос — кладовище царів кочових скіфів на землях підвладних племен[247]. За Геродотом [IV, 71], воно знаходилося вище дніпровських порогів, у важкопрохідній місцевості. «Центральне місце» Посулля — величезне Басівське городище — ще мало досліджене. Життя на ньому тривало з VI по III ст. до н. е.[248]. Інші городища і неукріплені поселення існували переважно у V—III ст. до н. е. В усякому разі, у величезних посульських курганах, очевидно, поховані не жителі цих городищ і селищ, а представники військово-аристократичної верхівки, що значно відрізнялася за культурою і етносом від землеробсько-скотарського населення[249]. Знать вела напівкочовий спосіб життя, а основою її добробуту був контроль за торговельними шляхами, що пролягали через Посулля у різних напрямках.

Наприкінці VI ст. до н. е. на Лівобережжі також відбуваються значні зміни. Припиняється, мабуть, у зв'язку з нападами кочовиків, життя на деяких городищах Ворскли[250]. Частина населення з Сейму та Сіверського Дінця переселяється на Верхній Дон. Очевидно, частину земель на південній околиці Лісостепу зайняли скіфи царські. Під тиском нових пришельців якась частина військової знаті із Подніпров'я подалася на Дон[251].