Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Населення Криму. Історія населення Кримського півострова, частина якого є продовженням причорноморського Степу, найтісніше пов'язана зі Скіфією. Початок скіфської епохи на території Криму, що збігся з освоєнням греками Північного Причорномор'я, відображений в античних письмових джерелах. Незважаючи на їхню уривчастість, а інколи й напівлегендарну природу, можна приблизно реконструювати розвиток подій. Кіммерійців, що володіли Кримом, вигнали скіфи, яких, в свою чергу, частково потіснили елліни [Herod., IV, II; Strabo., XI, II, 5]. Пам'ять про кіммерійців збереглася в грецьких назвах Керченської протоки — Кіммерійський Боспор, еллінського міста Кіммерік тощо. Але як окрема народність кіммерійці за скіфської доби в Криму вже не згадуються.

Античні письмові джерела згадують в Криму лише два варварські етноси: скіфів і таврів, хоча, згідно з археологічними джерелами, етнічний склад населення був досить складним[267]. За переказом, Пантикапей заснований на землях, які передав еллінам скіфський цар Агает [Steph. Byz. παντικαπαιον]. Про перебування скіфів у кримських степах свідчать рідкісні поховання в курганах VII — початку VI ст. до н. е. на трасах кочувань, що проходили через степи Центрального Криму, Керченський півострів і далі через протоку до Таманського півострова. Цими шляхами товари з перших античних поселень потрапляли у північніші регіони[268].

Місцеве населення Криму греки називали таврами — ймовірно, за назвою гірського масиву, що займав більшу частину Центрального та Південного Криму. Етнічні спільності таврів різнилися способом життя та особливостями культури[269]. Гірські таври поводилися досить незалежно від численніших і могутніших скіфів. Так, під час перської навали наприкінці VI ст. до н. е. таврські царі відмовилися від військового союзу зі скіфами [Herod., IV, 119]. Населення степових регіонів та передгір'їв здавна було змішаним (таври, давнє населення причорноморських степів, Кавказу та ін.)[270]. Серед них могли бути й нащадки кіммерійців. Це населення[271] з приходом кочових скіфів, у VII—VI ст. до н. е., перейшло до кочового або напівкочового способу життя і невдовзі змішалося з пришельцями. Частина кизил-кобинців близько середини VI ст. до н. е., можливо, переселяється із Центрального Криму до майже безлюдних земель Східного Криму. Тут вони оселилися головним чином у приморській смузі і протягом двох століть зберігали своєрідність культури, зокрема звичай здійснювати поховання у кам'яних ящиках на поверхні ґрунту. Ця група населення мала досить низький рівень розвитку виробничих сил та відзначалася екстенсивним способом ведення господарства. Головні заняття — напівкочове пасовищне скотарство, а згодом землеробство[272].