Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
Крабат розуміє, що на карту поставлено його життя. Каменем шугає вниз, сідає серед табуна курей, ті, налякані, розбігаються хто куди. Тепер він біля канторки, у безпеці, прибирає людської подоби. Примружившись, дивиться в небо. Яструб зник.
Раптом біля криниці виростає Майстер. Гнівно простягає руку до Крабата:
— Іди за мною слідом!
— Чому? — дивується конторка.
— Він належить мені!
— Ні!
Одне лишень слово «ні», а прозвучало так, що їй увесь світ не заперечив би.
Вона обнімає Крабата за плечі, оповиває великою вовняною хусткою. Хустка м'яка, тепла, гріє, наче бурка.
— Ходімо! — каже вона. — Ходімо ж!
І вони йдуть разом, не озираючись.
Спроба втечі
Лише вранці помітили, що зник Мертен. Постіль не розстелено, покривало акуратно складено на краю тапчана, куртка й фартух — у тумбочці, під табуреткою — дерев'яні черевики. Ніхто не бачив, коли він пішов. На сніданок не з'явився.
Тоді всі кинулися шукати його, та марно.
— Накивав п'ятами! — підсумував Лишко. — Треба повідомити Майстра.
Проте Ганцо перегородив йому дорогу.
— Ти що — з місяця впав? Це — справа старшого!
Усі гадали, що Майстер, почувши новину, розгнівається й кричатиме, лаятиметься, проклинатиме втікача. Проте нічого цього не було.
Як розповів Ганцо хлопцям за обідом, Майстер поставився до повідомлення скоріш прохолодно. Він сказав: «У Мертена глузд за розум завернув!» На запитання: «Що робити?» — промурмотів: «Нічого! Сам повернеться!»
— Але від його погляду, — провадив Ганцо далі, — я весь похолов. Стою і думаю: зараз перетворюся на крижину. Хоч би з Мертеном усе обійшлося!
— З якого дива? — вигукнув Лишко. — Хто надумав тікати з млина, той знає, що його жде! То чого так хвилюватися! Він товстошкірий — усе витерпить.
— Ти впевнений у цьому? — спитав Юро.
— Аякже! — сказав Лишко ще й грюкнув п'ястуком по столу. Щоби ніхто не сумнівався.
Плю-х-х! Йому в писок вихлюпнувся з миски суп. Густий, гарячий, щойно з плити. Лишко завищав від болю.
— Хто? Хто це зробив? — закричав він, витираючи очі, щоки.
Було ясно, що це — витівка котрогось із хлопців. Лише простакуватий Юро не побачив у цьому нічого лихого і пошкодував за розлитим супом.
— Наступного разу, — сказав він, — ти, Лишку, не лупи по столу, або хоч не так сильно!
Сталося те, чого так боявся Крабат. Надвечір, як почало сутеніти, з'явився Мертен. Мовчки, понуривши голову, він став на порозі.
Майстер не лаяв на нього, не дорікав, а сказав:
— Ну що, нагулявся?! Мабуть, не сподобалося, якщо так рано причимчикував? Чи, може, щось інше змусило повернутись?.. Не хочеш розмовляти зі мною? Давно помітив, що ти рота не розтуляєш. Ну й не розтуляй, мені байдуже! Як і те, що ти тікаєш! Можеш іще раз спробувати! Хоч сто разів! Ще ніхто звідси не втік, і тобі, Мертене, не судилося!
Мертен стояв, наче скам'янів.
— Можеш удавати, що тобі байдуже! Але ми, я і всі одинадцять, — він показав на мірошниченків і Лобоша, — краще знаємо, що з тобою діється. Геть з очей!
Мертен піднявся на горище, ліг на тапчан.
Після цієї розмови всі почувалися дуже зле. За винятком Лишка.
— Треба його відмовити тікати вдруге, — запропонував Ганцо.
— То поговори з ним! — сказав Сташко. — Мені здається, що він не послухає.
— Боюся, що він взагалі не озветься, — скрушно повідомив Крабат.
Уночі погода змінилася. Вітер ущух, вдарив мороз. На вікнах з'явилися візерунки. Вранці, вийшовши за ворота, хлопці побачили, що вода в калюжах, у жолобі біля колодязя замерзла. Кротові горбочки скам'яніли, земля знову взялася крижаною корою.
— Це погано для посівів, — сумно сказав Петар. — коли мороз, а нема снігу, озимина вимерзає.
Крабат зрадів, побачивши Мертена за сніданком. Той наминав кашу, аж за вухама лящало. Мабуть, добре зголоднів, мандруючи.
Потім стали до роботи. Ніхто й гадки не мав, що Мертен знову зважиться тікати, та серед білого дня. Але він утік, і це всі помітили, сівши за обідній стіл.
Мертена не було два дні та дві ночі. Досі ще ніхто не спромігся щезати на стільки часу. Вже думали, що його й сліду нема. Та якби ж то! Третього дня вранці Мертен повернувся. Його побачили ще здалеку: брів, похитуючись, луками. Ледве доплентався — виснажений, обморожений. Страшно глянути!