Її ім’я було Татьяна

хімічного захисту.

Разом у корпусі одна бригада і шістнадцять полків, як тих, що входять до складу дивізій, так і безпосередньо підпорядкованих командиру корпусу. Зокрема:

два важкі танко-самохідні,

два танкові,

три механізовані (мотопіхота на бронетранспортерах із танками й самохідно-артилерійськими установками),

три мотострілецькі (мотопіхота на автомашинах із самохідно-артилерійськими установками),

шість артилерійських, зенітно-артилерійських і мінометних.

Озброєння корпусу (дводивізійного складу): важких танків ІС-3 – 106,

важких самохідно-артилерійських установок ІСУ-152 – 48,

новітніх середніх танків Т-54 – 187,

середніх танків Т-34–85 – 94,

самохідно-артилерійських установок СУ-100 – 21,

самохідно-артилерійських установок СУ-76 – 21, плавучих танків ПТ-76 – 48.

Крім зазначеного, 406 бронетранспортерів, 115 броньованих артилерійських тягачів АТ-П, сотні гармат і мінометів, тисячі автомашин і неброньованих тягачів АТ-С і АТ-Т, десятки тисяч солдатів й офіцерів.

Стрілецькі корпуси першої половини 1950-х років були потужними високомобільними загальновійськовими з’єднаннями, основу яких становили танкові й артилерійські частини.

Загалом у 128-му стрілецькому корпусі було 88 батальйонів і дивізіонів: танкових, артилерійських, розвідувальних, саперних, зв’язку, автотранспортних та ін. І тільки 18 із цих батальйонів були мотострілецькими, а стрілецьких не було зовсім.

За своєю ударною та вогневою міццю стрілецький корпус, навіть той, у якому було не три, а тільки дві дивізії, значно переважав будь-яку танкову армію часів війни.