Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Символічне значення алкоголю і їжі було особливо великим для германських народів. Римський історик Тацит у своїй праці «Германія»293 звеличує гостинність германців. Не відчинити двері ті вважають безбожним учинком, і кожен приймає гостя і частує відповідно до своїх можливостей. Після завершення бенкету хазяїн показує гостю, де той спатиме, і проводжає його. Вони йдуть без запрошення в найближчий будинок, і їх завжди люб’язно приймають. Оскільки йдеться про чоловіків, зброю вони все ж беруть на бенкет із собою. Нікому не соромно випивати впродовж усього дня. Однак Тацит зауважує, що, як часто трапляється в колі п’яних, на рівному місці виникають суперечки, які часто-густо закінчуються смертю і пораненнями. Ну і що з того, розмірковує Тацит, адже завжди є бенкет, під час якого начальники можуть порадитися щодо вирішення суперечок і укласти мир.
На думку Тацита, германці саме під час бенкетування найбільше відкриті до щирих думок і великих планів: «Цей народ, не підступний і не лукавий, розкриває таємниці свого серця, коли навкруги панує атмосфера свободи. У кожного з них відкритий і незатьмарений розум». Тацит переконаний, що найприголомшливішим є те, що прийняті рішення переглядають повторно наступного дня, на свіжу голову294.
Тацитові дифірамби нагадують сп’яніння фінів, які в нетверезому стані також висловлюють свої думки прямо і відкрито. У цьому теж є щось містичне: унаслідок сп’яніння фіни переходять на «ти», відкидають ранги і звання та говорять начистоту; а ще краще, коли обговорення відбувається без одягу в сауні чи на природі. Чи може людина бути чеснішою, з усіма розкритими картами на руках, ніж коли вона гола, п’яна, у лісовій гущавині?
З погляду римлян, таке щиросердне п’янство було б неможливим, як і вживання алкоголю було б приховуванням власних думок і почуттів під мантією лицемірства. Тацит дивувався з того, що германці поверталися до перегляду справ після завершення бенкету. Отже, не завжди сказані напідпитку речі були несуттєвим белькотінням. Спільні п’янки у Середні віки були місцем вирішення політичних питань. Культура вживання алкогольних напоїв германців нагадує звичай давніх персів приймати політичні рішення у стані сп’яніння.
В історіях про лицарів Круглого столу короля Артура поширене середньовічне уявлення про спільноту і лояльність. Для кожного лицаря за столом був передбачений келих вина і хліб. Під час зустрічі лицарі відразу сідали довкола столу, аби давати клятви, їсти, пити, розповідати про свої пригоди й чекати, кому наступному знадобиться допомога. Хоч артурівські історії надміру романтизовані, бенкети за круглим столом у неспокійні і жорстокі часи правління Карла Великого були рідкісною нагодою залагодити справи «законно». Васали не довіряли своїм підданим і зневажали своїх правителів. Молоді чоловіки брехали і були ненадійними. Лжесвідчення і лжеприсягання були настільки поширеними, що церква назвала брехню найбільшим із гріхів295. Даними під час бенкетів клятвами прагнули вгамувати жагу насилля, що норовила вирватися на поверхню.
Даючи клятви на бенкетах, селяни, робітники і торговці прагнули убезпечити себе. Популярним днем, коли давали клятви, було 26 грудня, язичницьке свято Йоль.
У найтемнішу пору року клятви були не іграшками, адже упевнитися в їхній правдивості приходили духи померлих і демони. У такий період члени гільдій брали участь у великих святах, де вони їли й пили, доводячи себе до надзвичайно хворобливого стану. Одурманені алкоголем, вони вірили, що можуть встановити зв’язок із надприродними силами. Тоді кожен член гільдії давав святкову і пишномовну клятву. Якщо з п’яного белькотання вдавалося що-небудь розібрати, можна було зрозуміти, що клятва стосувалася ведення ділових справ з іншим купцем, або вбивства спільного ворога, або чогось іншого в тому ж дусі296.
У стані легкого сп’яніння простіше приязно обніматися з сусідом, ніж на тверезу голову, коли розум змушує остерігатися надмірної відкритості. Частування алкоголем — це символ миру, адже його розливають порівну. Ісландський поет Сноррі Стурлусон, що жив у ХІІІ столітті, розповідає про богів вікінгів — асів і ванів, які після завершення війни взяли чашу і разом ритуально скріпили за її допомогою мирну угоду297. Коли данці захопили Британські острови, в очах місцевих жителів вони були дуже підозрілими людьми. Місцеві відчули себе в безпеці лише тоді, коли переконали данців випити з ними чарку дружби298.