Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Можна припустити, що між дощовими лісами Саравака і шведським столом лежить довгий духовний шлях, однак шведські застільні церемонії не надто й сильно відрізняються від даякських. Спершу подають шнапс. Назва «шнапс» походить від старого скандинавського слова snappen, що означає ривок269. Воно, поза сумнівом, указує на традиційний спосіб уживання шнапсу — залпом. Першу чарку п’ють за господиню і виголошують тост. Той, хто виголошує тост, піднімає свою чарку, називає ім’я того, за кого п’є, і каже skåll. Потому шнапс випивають, а чарку тримають кілька секунд, перед тим як поставити на стіл. Кожен із присутніх за столом повинен цокнутися, і за кожного повинні цокнутися інші270. Після цього шведи, як і даяки, переходять до застільних пісень.
Хоча культура виголошення тостів видається відмовкою для вживання алкоголю, не слід забувати, що вживання їжі і напоїв — ритуальна діяльність, вияв гостинності та дружнього ставлення. Символічного значення, яке має вживання їжі і напоїв, не применшують ніде у світі.
Римські історики описували бенкети, на яких гостинність не була належним чином виявлена. Пліній Старший і Пліній Молодший критикують господарів, які самі вживають краще вино, ніж подають гостям, і які під час їжі заміняють добре вино на погане271. «Я всім подаю однакову їжу, адже кличу гостей не для того, щоб позбиткуватися над ними, а щоб їх почастувати», — пише Пліній Молодший272.
Римський поет Марціал, що жив у І столітті, глузував з однієї хазяйки, яка насолоджувалася сетійським вином, а гостям натомість подавала темне розведене, «чорну отруту». Ювенал також безцеремонно висміяв Віррона, безкультурного і хамовитого хазяїна, який сам їв гусячу печінку й трюфелі, а його гості мусили вдовольнятися «поганим тогорічним вином, чорними окрайцями хліба, пропахлими цвіллю, капустою, звареною в олії, підозрілими грибами, хвостом старої курки і зіпсованим яблуком, погризеним ученими мавпами, що лазять по мурах»273.
Бідний Віррон. Лишиться тепер в історії як один з найжалюгідніших хазяїв.
Усюди у світі чарку вважали символом гостинності, дарунком господаря. Запропоновані їжа і напої були виявом дружнього ставлення господаря до гостя. Коли гість приносить подарунки, вино чи шоколад, це маленька плата за виявлену до нього гостинність. Відмова від їжі означає відмову від дружби і водночас позбавляє хазяїна його ролі, яка зазвичай передбачає виявлення пошани до гостя274.
Обмін подарунками під час зустрічі — це давня традиція. Вручаючи подарунок, заводили союзників, друзів і розширювали свою сферу впливу. До дарування та прийняття подарунків ставилися вкрай серйозно. Це пояснювалося тим, що разом із подарунком дарувальник віддавав частину своєї особистості, свого духу. Це уявлення нагадує ритуал на честь вбивства ведмедя, під час якого пили пиво з ведмежого черепа, водночас бажаючи перейняти ведмежу силу. Здавна правил гостинності дотримувалися через страх перед ворожими духами. Вірили, що духи приносять нещастя та смерть. Передаючи подарунок у відповідь, упевнялися, що дух повернувся туди, звідки прийшов, і знову відновився баланс275.
У різних культурах гостинність виявляють у різний спосіб, проте спільною для всіх є символіка, яка розділяє світ на свій і чужий. Слово «профан», тобто необізнаний, означає «перед храмом» (pro fanum) і є антонімом до слова «святий», тобто той, який усередині храму. Переміщення з однієї категорії до іншої завжди вагома подія. Коли стороннього приймають у дім, він завжди приносить із собою можливу небезпеку. Чужого в багатьох культурах уважають «нечистим». Нечистий — це сторонній, той, який не належить до певної групи людей, як їжа на одязі, що вже не є їжею, а є лише брудом. Гостя потрібно припасувати, як меблі, тому ми запрошуємо його почуватись як удома. Гості мусять зробити все можливе, аби запевнити господаря, що не мають інших намірів, крім хороших, і що бажають слухатись і бути покірними, коли перебувають під одним дахом. У Японії та на Близькому Сході, для того щоб продемонструвати покору, знімають взуття. Гість починає хитромудру виставу. Протиснувшись у найбільш вразливий і інтимний простір хазяїна, гість робить жести, якими виражає свою ритуальну делікатність: він лишає свій капелюх і ціпок (шолом і меч) у публічній нейтральній зоні переходу-передпокою і оголює свою беззахисну голову. Він усміхається, ручкається і цілується276.