Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
У таких ситуаціях гість завжди був поважаним і вважався святим. У Галлії й імперії Карла Великого було немислимим завдати шкоди тому, з ким було розділено святкову вечерю284. Франкський «Салічний Закон», lex salica, який пізніше стане принципом успадкування влади в багатьох європейських державах, передбачав у ранньому Середньовіччі суворі покарання за вбивство запрошеного на свято гостя з тієї чи тієї причини. Якщо таке траплялось, усі присутні гості повинні були взяти участь у відшкодуванні вбивства. Положення закону, що стосувалися ставлення до гостей, були важливими, оскільки в той час чужинця вважали більшою чи меншою мірою ворогом. Влаштування святкових вечерь мало на меті зменшити страх, який вселяли чужинці285.
Для франків гостинність була настільки важливою, що їхні постанови гласили: гість повинен прийняти все, що йому пропонували. Якщо гість відмовлявся від їжі, то змушений був прийняти поданий йому напій. Коли королеву Фредеґунду з роду Меровінгів, що полюбляла вбивства і мала погану славу, звинуватили в убивстві архієпископа Руана, вона запросила обвинувача на вечерю. Королева пригостила його їжею, але той відмовився. Від напою він відмовитися не міг. Гість підніс бокал до губ, усвідомлюючи ризик, і помер від підмішаної в нього отрути286.
Сучасні ритуали вживання алкогольних напоїв нагадують про цю небезпеку. Існує думка, що оригінальною формою вживання алкоголю було куштування, під час якого той, хто пригощав напоєм, першим відпивав зі свого бокала, щоб показати, що напій не отруєний. При середньовічних дворах була людина особливої професії — королівський куштувальник. Хоча в наш час ресторани навряд чи прагнуть отруїти своїх клієнтів, увічливий «хазяїн» ресторану все-таки прагне гарантувати добре самопочуття своїх клієнтів, перевіряючи сам якість вина287.
За часів правління Каролінгів увели правила вживання їжі, за допомогою яких прагнули захистити того, хто вживав напій. Коли гостю за обіднім столом потрібен був ніж, прислужник подавав його гостеві, після чого той простягав ніж назад, обережно тримаючи за кінчик леза. Інше правило стосувалося вживання напоїв. Піднімаючи велику чашу обома руками, гість відкривав незахищені груди, тим самим наражаючи себе на небезпеку. Вона полягала в тому, що хтось із присутніх за столом може скористатись із ситуації задля власної вигоди і порішить свого ймовірного ворога. Тому чашу дозволялося спорожнювати не маленькими ковтками, а лише великими. Якщо випити чашу одним великим ковтком, час, коли ти беззбройний і незахищений, скорочується. Той, хто пив, бувало, просив товариша, який сидів поруч із ним за столом, наглянути за ним і побути його захисником. Коли він пив, обхопивши обома руками пивний ріг, його товариш пильно стежив за тим, що відбувається, тримаючи руку на руків’ї зброї288.
Застережні заходи в непевні часи були недаремними. Король остготів Теодоріх убив у V столітті короля германців Одоакра під час застілля289. Король Англії Едвард Мученик помер 978 року, піднісши чашу до губ. Навіть у XVIII столітті в Оксфордському університеті члени застільної компанії тримали великий палець на столі, чекаючи, поки їхній товариш не спорожнить свій бокал290.
Гостинність за своєю природою, отже, є не лише виявом гарних манер. За нею криється страх за збереження власного життя. Тому під час спільних зустрічей необхідно виявити мирні наміри. Найважливіші правила за обіднім столом — це уникати того пов’язаного із забоєм тварини насилля, про яке нагадує подана до столу їжа. Оскільки вживання їжі завершує розпочатий убивством процес, люди припускають, що за обіднім столом такого більше не трапиться291. Не дивно, що в багатьох культурах, як-от культура вікінгів, був звичай оголошувати на час святкування перемир’я і забувати старі образи. Порушення миру вважалося виявом надзвичайно поганих манер292.
Оголошення перемир’я на час святкування було справді необхідним. Коли алкоголь ударяє в голову, дискусія не завжди лишається філософською і поетичною. Сперечальник міг підсилити свої аргументи, рубанувши опонентів мечем. Після випитих десяти літрів пива було зрозуміло, що інколи самовладання зраджувало раніше, ніж сечовий міхур. Люди були імпульсивними: вони швидко хапалися за зброю навіть через маленьку провокацію. У шинках, наприклад, іще в ХVІІ столітті кухлі доводилося приковувати до столів ланцюгами, аби їх не використали як зброю.