Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Коли за Середніх віків пропонували перехилити чарку, від випивки просто не можна було відмовитися. Чарка за здоров’я, обов’язок випити запропоноване частування і чарка на брудершафт були складниками повсякденної культури. Нічим не можна було настільки сильно образити, як відмовившись від запропонованого частування або не піднявши чарку у відповідь. Кожну відмову трактували як тяжку образу застільної компанії. Якщо хтось намагався втекти з п’янки, його обзивали боягузом і слабаком. Тож закінчувалася п’янка переважно тим, що всі її учасники просто падали без тями313.
Шведська Арбуґа ще за язичницьких часів була важливим місцем зібрань, де в ранньому Середньовіччі написали «Арбуґський закон», який регулював спільні застілля гільдій суворими розпорядженнями. «Арбуґський закон» зобов’язував хазяїв дотримуватися звичаїв уживання алкоголю. Спрагла до сп’яніння компанія не покидала зібрання гільдій у тверезому стані. Потрібно було або пити, або йти геть. «Арбуґський закон»314 мав п’ять статей, яких потрібно було дотримуватися:
І. Ніхто, крім хазяїна, не може розливати напій.
ІІ. Ніхто не може поставити чарку на стіл, не допивши.
ІІІ. Ніхто не може наливати напій у посудину або передавати чарку до того, як хазяїн наллє напій.
ІV. Якщо хтось так зробить, то змушений буде випити чарку до дна як покарання.
V. Якщо хтось відмовляється дотримуватися правил, він перестає бути частиною компанії.
У Росії також уважали, що чоловік має всотувати алкоголь, як губка. Росіяни полюбляють засліплювати гостей блиском і нестримністю звичаїв. Коли цар Іван Грозний пив за чиєсь здоров’я, він спершу тричі хрестив передану йому виночерпієм чарку. Тоді всі присутні схоплювалися на ноги і вклонялися. Таке частування могло часом тривати й п’ять годин. Уже напої стікали по бородах, розчервонілі мармизи вилискували, голоси зривалися на крик. Обов’язок випивати всі чарки, якими частував їх цар, доводив деяких гостей до заціпеніння, а то й ледь не до зомління. І коли гості вставали з-за столу, щоб іти додому, цар пропонував іще випивку та їжу. Непомірні частування були найпоширенішим проведенням часу в Російській імперії за часів Івана Грозного315.
Іван Грозний був не єдиним російським царем, який змушував народ пити. Петро І вимагав, аби на державних святах гості пили доти, доки їм не стане зле або поки вони не знепритомніють316.
Під час Тридцятилітньої війни випивка на честь вірності та дружби перетворилася на справжнє лихо. Особливо в Німеччині, де солдат не завжди знав, хто на чиєму боці воює. Через це пити за мир стало обов’язковою і настільки обтяжливою формою поведінки, що деякі дворяни відмовлялися ступати у двір, поки не отримували певного засвідчення того, що їм не потрібно буде брати участь у розпиванні алкогольних напоїв або пити їх більше трьох літрів317.
Члени королівської сім’ї також не завжди прихильно ставилися до вживання алкоголю. В Англії ХVІІ століття за короля пили так старанно, що Карл ІІ був змушений звернутись із заявою. Чоловіки тільки те й робили, що сиділи по шинках, і єдине, чим вони допомагали королю, — це пили за його здоров’я, як уїдливо висловився Карл318.
Бувало, випивка на брудершафт значила більше, ніж того допускають межі здорового глузду. У 1681 році у Фінляндії одного офіцера звинуватили в тому, що він попросив свого слугу побити вікна в будинку священика. Офіцер мав на те поважну причину: священик його принизив! Офіцера розлютило те, що священик звернувся до нього на «ти», а офіцер навіть не пив із ним на брудершафт. Тож чоловік відчув себе зневаженим319.
Примус до вживання алкоголю вважався північним звичаєм. Шведи довели це зобов’язання до крайнощів. На бенкеті в королівському палаці офіційно слідкували, щоб гості пили належним чином. На честь правителя пити, поза сумнівом, було обов’язково. Один шведський священик розповідав, що коли він 1650 року був присутній на влаштованій королевою Крістіною вечері, пити було обов’язково лише тоді — і священик уважав, що це добре, — коли піднімали чарки за королеву, королеву-вдову і Карла Ґустава. Коли Карл ХІ 1693 року влаштував великий бенкет в Уппсальській фортеці, за гостями були приставлені наглядачі, аби переконатися, що вони випивають чарки до дна320.