Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Приваблені стравами, гості забули про свою нерішучість, посунули на середину й почали галасливо сперечатись за місця. Найзначніші з них просили придворних підвести їх до короля, щоб вони могли запевнити його у своїй відданості, а це було так потрібно, бо зовсім недавно вони билися проти нього у війську Ліги. Хоча це був для нього чистий виграш, він сказав просто, що кожен добрий француз визнає його й служить йому; а втім довго ні в ким не затримувався й поговорив тільки з герцогом де Лонгвілем. Той теж залицявся до Габрієлі; вона вагалась чи й досі вагається, кому віддати перевагу — йому чи Бляклому Листові. Оце такі вони… У цього штучно вибілене волосся й дівоче обличчя — такі були в моді при дворі Генріха Валуа. І все ж він не боягуз: якось, бувши в однієї дами, в самій сорочці, вколошкав її чоловіка, коли той удерся до спальні. Розкажи про це Лонгвілю! Король змушує його говорити, і Габріель д'Естре ображено відходить. Вона, звісно, могла б виправдатися, що її віднесло вбік у тисняві, яка пануває в залі, бо всі пхаються чи побачити короля, чи захопити щось із їжі. Все це товчеться, пріє, гостро тхне, над стовпищем колихаються пір'їни, а шиї, в кого довша, підносять над збриженими комірами голови, які наче витають у залі, позбавлені тіла.
Короля й самого крутило туди й сюди і занесло аж у другий кінець зали, де один куток був відгороджений стіною з по-селянському кремезних служників. Господиня чекала його там, піднісши жезл, немов принаджувала короля чарами. Його посадовили за осібний стіл, і панове де'Естре, де Сурді й де Шеверні стоячи прислуговували йому: перший подавав вино й диню, другий — жирного коропа, третій — паштет із дичини, щедро приправлений трюфелями. На короля раптом напав сильний голод, проте він спершу зажадав, щоб Габрієль д'Естре посадили біля нього. Але її не могли розшукати. Замість неї над королем схилявся батько, пан д'Естре, наливав йому вина й говорив із щирим обуренням, бо лисина в нього почервоніла:
— Величносте! Мій дім — це якесь кубло розпусти. Якби я вночі надумав обійти спальні цього замку, щоб помститися за честь родини, від тієї родини нічого б не лишилось. Та яке мені з того пуття буде? Тільки мені й утіхи, що ота парочка перелюбників у Іссуарі.
Він мав на увазі свою дружину й маркіза д'Алегра. Король спитав добрягу, яким це чином саме та парочка може давати йому втіху. Пан д'Естре відповів, що маркіз д'Алегр викликає загальну ненависть у підлеглому йому місті, яке він мусить обдирати задля пані д'Естре: адже її жадоба невситима. І це для них добром не скінчиться… В ту хвилину подали жирного коропа. Пан де Сурді, чия черга була обслужити короля, не говорив про домашні прикрощі, дарма що на лобі в нього було виразно видно гіллясті роги. Ні, його тривожило тільки місто Шартр із округою. Колись він сам правив містом, а округою порядкував його приятель де Шеверні, поки їх обох не прогнано внаслідок дедалі більшого беззаконня й занепаду королівської влади. На думку коропа — бо пан де Сурді був схожий на нього, — королю слід було брати не Руан, а саме Шартр, неодмінно Шартр. Неодмінно, — підтвердив і колишній канцлер, що змінив коропа й подав королю паштет із куріпок, щедро приправлений трюфелями. Цей блідий урядовець виявився спритним як ніхто — насамперед у ролі лакея, але й у своїй незвичайній обізнаності з королевими намірами та уподобаннями.
— Величносте! — мовив він поважно й проникливо. — Ви можете примусити ваше місто Руан здатися вам, і цим зразу вбезпечите свою провінцію Нормандію. Та це коштуватиме дуже багато крові. А ваша величність самі не раз казали, що ви тільки з великою скрухою бачите, як ваші підданці лежать трупом на бойовищах, і що де ви виграєте, там ви й програєте. Тим часом один високий урядовець, якого в цих краях добре знають, запросто зміг би привести Шартр до покори вам шляхом переговорів. — Ось як добре знав він, чого хоче король, та й голос мав такий сповнений гідності!