Диявол і сеньйорита Прим
- Автор: Коэльо Пауло
- Серия: І в день сьомий... #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Софія
- ISBN: 966-8075-60-9
- Переводчик: Б. Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Диявол і сеньйорита Прим». Краткое содержание книги:
Селище стрічає його гостинно, а далі надовго стає місцем дії й виконавцем складного сценарію, вигаданого прибульцем.
Незвичайний герой Коельо ставить усе селище перед необхідністю морального вибору, наслідки якого, можливо, назавжди ляжуть тягарем на мешканців. Це чарівне оповідання про людську душу відкриває реальність добра і зла в кожній людині — і унікальну здатність кожної людини робити між ними вибір.
— Ваша правда, — відповіла Берта. — Саме про це я й міркувала сьогодні цілісінький день. І знаєте, до якого я дійшла висновку? Я дуже-предуже, ну просто жах як боюся смерті! І не вірю, що настала й моя година.
Знову запала гнітюча мовчанка, і війтова дружина згадала вчорашню розмову в ризниці про ділянку землі, що примикає до церкви, — тоді вони теж балакали про одне, а на увазі мали зовсім інше.
Ані вона, ані її супутниця не знали, що зараз діється на майдані, ніхто не міг передбачити, який план запропонує мешканцям священик і якою буде реакція городян.
Безглуздо було починати з Бертою відверту розмову, — ніхто просто так, знічев’я, не погодиться вмерти. Подумки вона поставила собі завдання: коли вони й справді хочуть уколошкати стару, то треба помізкувати, як зробити це так, щоб обійтися без насильства й не залишити слідів боротьби, адже буде слідство.
Зникнення. Берта має просто зникнути. Її тіло не можна віднести на цвинтар чи кинути в лісі, — після того як чужоземець упевниться, що його бажання виконане, треба буде спалити труп, а попіл розвіяти в горах. І в буквальному, і в переносному розумінні саме Берта стане тією людиною, яка удобрить собою тутешню землю й знову зробить її родючою.
— Про що ви так задумалися? — перебила її роздуми стара.
— Про багаття, — відповідала війтова дружина. — Про прекрасне багаття, яке зігріє нам і тіло, й душу.
— Яке щастя, що ми живемо не в середньовіччі. А чи знаєте ви, що в нашому містечку є люди, які вважають мене відьмою?
Брехати було ризиковано, бо, того й дивись, стара запідозрить зле, і обидві жінки мовчки кивнули.
— А от жили б ми з вами за тих часів, їм би неодмінно заманулося спалити мене на вогнищі. Так-так, засмажити живцем, і тільки тому, що хтось вирішив би, ніби я в чомусь винна.
«Та що ж це діється? — подумала хазяйка готелю. — Невже нас хтось видав? Невже війтова дружина, яка зараз стоїть поруч зі мною, встигла побувати тут раніше й про все розповісти старій? Чи може падре розкаявся у своєму замислові й приходив сюди висповідатися перед грішницею?»
— Дякую, що перевідали стару, та почуваюся я нівроку й, бігме, готова хоч зараз іти на будь-які жертви, навіть на всі ці безглузді низькохолестеринні дієти, бо так хочеться ще рясту потоптати!
Берта підвелася й відчинила двері. Відвідувачки заходилися прощатися. Збори на майдані ще тривали.
— Я й справді рада була вас побачити, а зараз ось тільки докінчу цей рядок і ляжу спати. Я, щиро кажучи, вірю в проклятого вовка, а тому хочу вас, молодих, попрохати, — може, ви побудете десь тут недалечко, доки не скінчаться ваші збори, тоді я вже буду певна, що клятий вовчисько не підступиться до моїх дверей.
Хазяйка готелю й війтова дружина погодилися, побажали Берті добраніч, і стара ввійшла до будинку.
— Вона все знає! — притишено мовила хазяйка. — Хтось її попередив! Хіба ти не помітила глузування в її словах? Хіба не второпала — вона здогадалася, що ми прийшли її вартувати!
Війтова дружина трохи розгубилася.
— Вона не може нічого знати. Немає у Віскосі такого безумця, який би зважився… А що, коли вона…
— Що?
— Коли вона й справді відьма! Пам’ятаєш, який розгулявся вітер під час нашої розмови у ризниці?
— А вікна тим часом були зачинені…
Серця в обох стислися, — дали знати про себе місцеві забобони. Коли вже Берта й справді відьма, то смерть її, замість того щоб порятувати місто, занапастить його остаточно.
Так мовилося в легендах.
Берта погасила світло й крізь щілинку у віконниці подивилася на двох жінок, що стояли перед її будинком. Вона не знала, що їй робити — плакати, сміятися чи смиренно прийняти свою долю. Лише в одному не мала вона тепер жодних сумнівів: у жертву було призначено саме її.
Благовірний явився їй у другій половині дня й, на її подив, не сам, а в супроводі бабусі сеньйорити Прим. Першим почуттям, яке охопило Берту, були ревнощі, — чого це вони разом? Аж потім вона побачила, які тривожні й занепокоєні в них очі, а коли гості розповіли їй, про що йшла мова в ризниці, просто впала у відчай.
Вони просили її негайно втікати.
— Жартувати зволите? — відповідала їм Берта. — «Втікати!» Куди мені з моїми хворими ногами бігати, я он і до церкви, що за сто кроків від хати, насилу можу дошкутильгати. Дідька лисого, ви вже, будьте ласкаві, вирішіть цю справу там, нагорі. Захистіть мене! Марно, чи що, я всеньке життя молилася всім святим?!
Гості пояснили, що ситуація набагато небезпечніша, ніж Берта може собі уявити: зійшлися в протиборстві Добро і Зло, й ніхто не має права втручатися. Янголи й демони розпочали одну з тих битв, які затівалися час від часу і на стільки-то років чи сторіч винищували або ж рятували цілі краї.