Диявол і сеньйорита Прим
- Автор: Коэльо Пауло
- Серия: І в день сьомий... #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Софія
- ISBN: 966-8075-60-9
- Переводчик: Б. Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Диявол і сеньйорита Прим». Краткое содержание книги:
Селище стрічає його гостинно, а далі надовго стає місцем дії й виконавцем складного сценарію, вигаданого прибульцем.
Незвичайний герой Коельо ставить усе селище перед необхідністю морального вибору, наслідки якого, можливо, назавжди ляжуть тягарем на мешканців. Це чарівне оповідання про людську душу відкриває реальність добра і зла в кожній людині — і унікальну здатність кожної людини робити між ними вибір.
— Можете бути певні, що чия-чия, а моя рушниця буде заряджена по-справжньому. Від самого себе ховатися я не зможу. А від своєї частки золота я відмовляюся, бо маю на те свої причини, — сказав священик.
І знову війтові не сподобалися ані самі ці слова, ані те, як вони були вимовлені. Падре дав зрозуміти мешканцям Віскоса, що він — людина мужня й шляхетна, до того ж здатний на самопожертву й вроджений лідер. Якби на майдані була війтова дружина, вона, напевно б, сказала, що священик мітить на війтове місце й на наступних виборах виставить свою кандидатуру.
«Нічого-нічого, зачекаймо до понеділка», — подумав він. У понеділок війт збирався видати декрет, який накладе на церкву такий податок, що священик змушений буде покинути місто. Так йому й треба, коли він єдиний у Віскосі, хто не хоче розбагатіти.
— То кого ж ми… — запитав коваль.
— Я приведу жертву, — відказав священик. — Я сам займуся цим. Але зі мною мають піти ще троє.
Охочих не знайшлося, і тоді він сам вибрав трьох дужих чоловіків. Лише один з них почав було відмовлятися, але інші покосилися на нього, і той одразу ж погодився.
— А де ж ми звершимо жертвопринесення? — поцікавився латифундист, звертаючись до священика.
Війт відчув, що стрімко втрачає свій авторитет і треба негайно його поновити.
— Тут я вирішую, — гаркнув він, з ненавистю дивлячись на латифундиста. — Не можна обагряти кров’ю землю Віскоса. Страта відбудеться завтра, в цю ж годину, біля кельтського моноліту. Прихопіть із собою ліхтарі, лампи, смолоскипи, щоб видно було, в який бік цілитися.
Священик підвівся з стільця, показуючи, що збори закінчені. Жінкам знову почулося тупотіння багатьох ніг по бруківці, — то чоловіки поверталися до своїх домівок, щось пили, дивилися у вікно або заморені одразу ж падали в ліжко. Війт зустрівся з своєю дружиною, і та розповіла йому, чого наслухалася в Берти і якого страху натерпілася. Обговоривши разом з хазяйкою готелю кожне Бертине слово, обидві дами дійшли висновку, що все-таки вона нічого не підозрює, а думати інакше їх попервах змусило відчуття провини, яке не давало їм спокою. «Все це маячня, так само як і вигадки про проклятого вовка», — додала війтова дружина.
А священик повернувся до церкви й молився там до рання.
***
Шанталь пила каву і їла хліб, куплений напередодні, — в неділю булочник до міста не приїздив. У вікно їй було видно, як мешканці Віскоса виходять зі своїх осель із мисливськими рушницями. Вона приготувалася до смерті, оскільки постійно думала про те, що вибір може впасти на неї, але в двері до неї так і не постукали, — усі прямували до церкви, заходили в ризницю й виходили звідти з порожніми руками.
Шанталь спустилася вниз, зайшла в шинок, і хазяйка готелю розповіла їй про все, що сталося вчора ввечері, — і про те, як було обрано жертву, і про те, що вигадав священик. Говорила вона без усякої ворожості, і події, судячи з усього, явно повернулися на користь Шанталь.
— Послухай, що я тобі скажу: колись Віскос по достоїнству оцінить те, що ти зробила для його мешканців.
— Однак чужоземець має показати золото, — сказала дівчина.
— Так, звісно. Він тільки-но вийшов з готелю з порожнім рюкзаком.
Шанталь вирішила не ходити в ліс, бо дорога туди йшла повз Бертин будинок, а їй було соромно дивитися в очі старій. Вона повернулася додому й знову пригадала свій сон.
Напередодні вдень дивний наснився їй сон, — нібито ангел вручає їй одинадцять зливків золота й прохає взяти їх собі.
Вона відповідає ангелові, що для цього треба когось убити. А він каже — ні, якраз навпаки, зливки ці доводять, що золота не існує.
І от саме через цей сон вона й попросила хазяйку готелю поговорити з чужоземцем, — у неї народився план. Та оскільки всі битви в її житті були вже програні, вона вельми сумнівалася, що їй пощастить здійснити його.
***
Берта дивилася, як сонце сідає за верхівками гір, аж раптом помітила, що до її будинку наближаються священик і ще троє чоловіків. Вона засмутилася з трьох причин: по-перше, стало ясно, що жити їй вже недовго; по-друге, тому, що чоловік так і не з'явився, аби втішити її (може, боявся того, що мало статися, а може, стидався власного безсилля); і, нарешті, тому, що зібрані нею гроші дістануться акціонерам банку, в якому зберігалися, бо вона вже не встигала забрати їх звідти й спорудити з них ватру.