Диявол і сеньйорита Прим
- Автор: Коэльо Пауло
- Серия: І в день сьомий... #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Софія
- ISBN: 966-8075-60-9
- Переводчик: Б. Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Диявол і сеньйорита Прим». Краткое содержание книги:
Селище стрічає його гостинно, а далі надовго стає місцем дії й виконавцем складного сценарію, вигаданого прибульцем.
Незвичайний герой Коельо ставить усе селище перед необхідністю морального вибору, наслідки якого, можливо, назавжди ляжуть тягарем на мешканців. Це чарівне оповідання про людську душу відкриває реальність добра і зла в кожній людині — і унікальну здатність кожної людини робити між ними вибір.
Після довгої паузи заговорив священик:
— Вона, судячи з усього, дуже побивається за своїм померлим чоловіком, — вже стільки років поспіль за будь-якої погоди день у день безцільно просиджує в себе на призьбі. Нічого не робить, тільки журиться, і, я гадаю, неборачка помалу божеволіє, — проходячи повз її обійстя, я не раз чув, як вона розмовляє сама з собою.
Знову кімнатою пронісся рвучкий подув вітру, і в присутніх морозець поза шкірою пробіг, бо всі вікна були зачинені.
— Життя у неї було дуже сумне, — продовжила хазяйка готелю. — Гадаю, вона віддала б усе на світі, аби враз опинитися там, де чекає на неї коханий чоловік. Вам відомо, що вони прожили в шлюбі сорок років?
Всім це було відомо, проте нікому до того не було діла.
— Жінка вельми й вельми поважного віку, можна сказати, на схилі днів… — додав латифундист. — І до того ж, єдина в нашім містечку, хто, по суті, нічим важливим не зайнятий. Якось я запитав її, чому вона завжди, навіть узимку, сидить на призьбі? І знаєте, що відповіла мені сеньйора Берта? Що вона чатує, аби не пропустити той день, коли в місті з’явиться Зло.
— Тоді, судячи з усього, вона зі своїм обов’язком не впоралася.
— Навпаки, — сказав священик. — Наскільки я зрозумів з ваших слів, той, хто впустив зло у Віскос, має його звідси й вигнати.
Знову зависла мовчанка, і всі зрозуміли, що жертву врешті-решт обрано.
— Залишилось останнє, — мовила хазяйка готелю. — Ми знаємо, коли відбудеться жертвопринесення в ім’я процвітання нашого міста. Знаємо, кого буде принесено в жертву. Завдяки цій процедурі праведна душа вознесеться до небес і замість страждань, які наповнюють її життя на цьому світі, знайде щастя. Зостається вирішити, як ми це зробимо.
— Треба буде порадитися з усіма чоловіками Віскоса, — сказав священик. — Нехай о дев’ятій вечора вони зберуться на міському майдані. Мені здається, я знаю «як». Незадовго до призначеного строку зустрінемося тут, у ризниці, і побалакаємо без сторонніх.
Перш ніж усі залишили ризницю, він попрохав, аби війтова дружина й хазяйка готелю, поки триватимуть збори, навідалися до Берти й завели з нею бесіду. Хоча старенька вечорами нікуди й не виходить, обережність зайвою ніколи не буває.
***
На звичну годину Шанталь прийшла до шинку. Він був порожній.
— Сьогодні на майдані збиратимуть усіх чоловіків Віскоса, — пояснила хазяйка.
Далі вона могла вже нічого й не казати, — Шанталь і так зрозуміла, що має відбутися.
— Ти бачила золото на власні очі?
— Авжеж. Однак вам слід попрохати чужоземця, аби він переніс його сюди. Дуже імовірно, що він, домігшись свого, вирішить дати дьору з міста.
— Він же не божевільний?
— Божевільний.
Хазяйка готелю подумала, що це слушна думка. Вона піднялася до номера чужоземця й за декілька хвилин повернулася:
— Погодився. Сказав, що золото сховане в лісі й що завтра він принесе його сюди.
— Тоді я, мабуть, сьогодні не потрібна?
— Ні, потрібна. Ти мусиш виконувати умови контракту.
Хазяйка не знала, як повідомити дівчині подробиці розмови в ризниці, але їй важливо було побачити реакцію Шанталь.
— Я просто приголомшена всім цим, — сказала вона. — Хоч і розумію, що тут треба сім разів відміряти…
— Нехай міряють хоч сім, хоч сто разів по сім — однаково їм забракне сміливості відрізати.
— Може й так, — мовила хазяйка. — А коли б не забракло, як би ти вчинила?
Вона явно хотіла знати, як зреагує на це Шанталь, і та зрозуміла, що чужоземець був набагато ближчий до істини, аніж вона, — та, хто стільки років прожила у Віскосі. Рада на майдані! Як шкода, що шибеницю знесли.
— То як би ти вчинила? — продовжувала допитуватися хазяйка.
— Я не відповідатиму вам на таке запитання, — відрізала Шанталь, хоча знала напевне, як би вчинила. — Скажу лише, що Зло ніколи не приведе за собою Добро. Сьогодні я переконалася в цьому на власному досвіді.
Хазяйка готелю, обурившись у душі з такого нешанобливого ставлення до себе, обачливо вирішила за ліпше не затівати суперечки й не сваритися із Шанталь, — у майбутньому це могло обернутися великими неприємностями. Збрехавши, що вона має ще підрахувати сьогоднішній виторг (привід, як вона тієї ж миті зрозуміла, був абсолютно нісенітний, оскільки в готелі мешкав лише один постоялець), вона вийшла, залишивши Шанталь в шинку саму. Душа її була спокійна, — сеньйорита Прим не виказала жодного прагнення збунтуватися, навіть після того, як хазяйка сказала їй про сьогоднішню раду на майдані, натякнувши в такий спосіб, що події у Віскосі можуть розігратися як завгодно. Що ж, цій дівиці теж потрібні гроші, і чималі, у неї ще все життя попереду, і, напевне, вона захоче повторити приклад своїх ровесниць та подруг дитинства, які давно залишили Віскос.