Диявол і сеньйорита Прим

— На мою честь зведуть фонтан, — сказала вона. — Таку ціну я призначила за те, що мовчатиму. Знаю, простоїть він недовго і вгамує спрагу небагатьох, бо Віскос однаково приречений, і знищить його якщо не диявол, який з’явиться тут, то час, у якому ми живемо.

Шанталь запитала, який матиме фонтан вигляд. Берта пояснила свій задум: вода б’є цівкою із Сонця й впадає в роззявлений жаб’ячий рот. Сонце — це вона, Берта, жаба — священик.

— Я вгамовуватиму його жагу світла доти, доки стоятиме цей водограй.

Війт намагався було заперечувати, казав, що це введе місто в непомірні витрати, але Берта й слухати нічого не захотіла, і властям довелося погодитися, — наступного тижня мали розпочатися роботи.

— А ти, доню, нарешті зробиш те, що я тобі колись пропонувала. Можу сказати лише одне, але з повною впевненістю — людське життя буває довгим або коротким, залежно від того, як його проживеш.

Шанталь посміхнулася, поцілувала стареньку й повернулася до Віскоса спиною — назавжди. Берта має рацію: їй не можна гаяти часу, хоч вона й вірила, що її життя буде дуже довгим.