Посмертні записки Браса Кубаса
- Автор: де Ассіс Машаду
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-663-368-5
- Переводчик: Галина Верба
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Браса Кубаса». Краткое содержание книги:
За сюжетом, Брас Кубас, багатий одинак, наважується після смерті написати оповідь про своє життя. Таким чином започатковується критичний діалог із реалістичною естетикою. Він викладає своє бачення, незважаючи на те, що про нього скажуть чи подумають живі. Такі поняття як правда, наука, доводи виглядають дискусійними і, на думку Браса Кубаса, є відносними. Автор дивиться на світ скептично і зневажливо, спрямовує свій критичний погляд на людський рід, та й самого читача перетворює на одну із жертв іронії своєї книги.
Роман відкриває першу сторінку бразильського реалізму.
Розділ CXLVI. Програма
Терміново треба було заснувати газету. Я сформулював програмний текст на засадах гуманітизму, який я збирався впровадити в політичне життя. Оскільки Кінкас Борба ще не опублікував своєї книги (він її удосконалював рік за роком), ми домовились не посилатися на неї. Він вимагав лише декларації, написаної мною власноруч, із застереженням його прав щодо застосування деяких нових принципів до політики та зі вказівкою, що вони були запозичені з його ще неопублікованої книги.
Це була просто ягідка, а не програма; в ній обіцялось вилікувати суспільство, усунути будь-які зловживання, захистити принципи свободи і безпеки, містився заклик до розвитку торгівлі та праці. У ній були посилання на Франсуа Гізо[76] та Ледрю-Роллена[77] і закінчувалась програма таким застереженням, котре, на думку Кінкаса Борби, було дріб’язковим і містечковим: «Нова доктрина, якій ми слідуємо, невідворотно має скинути теперішній уряд». Я визнаю, що за політичних обставин того моменту програма мені видалась просто шедевральною. Погроза скинути уряд, яку Кінкас Борба вважав дріб’язковою, як я йому довів, була просякнута найчистішим Гуманітизмом, що згодом він таки визнав. Таким чином, оскільки Гуманітизм не виключав нічого, від наполеонівських війн до буцання цапів, всі, згідно з нашою доктриною, були однаковою мірою величними, за винятком того, що солдати Наполеона знали, що можуть загинути, чого не усвідомлюють, очевидно, цапи. Іншими словами, я не робив нічого такого, окрім застосування філософської доктрини до конкретних обставин: Гуманітас хотіла усунути Гуманітас задля втіхи Гуманітас.
— Ти — мій улюблений друг, мій халіф! — вигукнув Кінкас Борба, і в його голосі звучала ніжність, якої до тих пір я не чув. — Я можу сказати, як пророк Мухамед: «Навіть якщо проти мене постане сонце й місяць, я не зречуся моїх переконань». Повір мені, мій любий Брасе Кубасе, що в цьому є вічна істина, яка існувала до створення світу й існуватиме після плину віків.
Розділ CXLVII. Очманіння
Невдовзі я відправив до друкарні коротке повідомлення, у якому повідомляв, що, ймовірно, через кілька тижнів почну випуск опозиційної газети, редактором якої буде доктор Брас Кубас. Кінкас Борба, коли я йому прочитав, взяв ручку й зі справжнім братерським Гуманітизмом додав моє ім’я у наступну фразу: «Один зі славетних представників Палати депутатів попереднього скликання».
Наступного дня до мене в дім завітав Котрін. Він був трохи не в собі, хоча й робив вигляд, ніби спокійний і навіть веселий. Він прочитав новину в газеті і вважав, що я мусив, як друг і як родич, відмовитися від такої ідеї. То була помилка, фатальна помилка. Він вказав на те, що я себе ставлю у складну ситуацію і певним чином просто заблокую для себе двері в парламент. Уряд йому видавався дуже успішним, і хоча я міг не розділяти його думки, проте все одно цей уряд ще протримається довго. А який я матиму зиск, налаштувавши його проти себе? Він же знав, що деякі з міністрів до мене ставились дуже тепло, не може бути, щоб якась непевна і... Я його перервав на цьому місці, аби сказати, що я довго думав перед тим, як зробити такий крок, і тепер уже не міг відступити.
— Це просто очманіння, — повторював він. — Треба вам подумати ще трохи, і ви побачите, що це лиш очманіння.
Те ж саме увечері мені сказала Сабіна, коли я побачив її в театрі. Вона лишила доньку в ложі з Котріном і повела мене в коридор.
— Братику, що це ти таке робиш? — запитала вона, геть стурбована. — Що за ідея виступати проти уряду, без будь-якої потреби, коли ти міг би...
Я їй пояснив, що мені нецікаво просити крісло в парламенті, як милостиню, що моя ідея — скинути уряд, оскільки він не відповідає потребам часу, і це не моя така примха, а випливає з певної філософської формули. Я запевнив її, що в газеті я завжди дотримуватимусь ввічливих висловів, хоча і доволі експресивних. Насилля не характерне для моїх статей. Сабіна стукала кінчиком пальця по віялу, хитала головою і знову повернулась до цієї ж теми з виразом благання та погрози. Я їй сказав, що таки ні, що ні, що нізащо. Втративши надію мене переконати, вона кинула мені в обличчя слова про те, що я надаю перевагу порадам чужих людей, котрі заздрять їй та її чоловікові.
— Ну що ж, чини як знаєш, — сказала насамкінець. — Ми наш обов’язок виконали, — вона відвернулась від мене й попрямувала до своєї ложі.
Розділ CXLVIII. Нерозв’язна проблема
Я видрукував газету, а через двадцять чотири години в інших виданнях з’явилась заява Котріна, в якій говорилось буквально таке: «Заявляю, що я не належу до жодної з партій, на які поділена наша Вітчизна, проте вважаю за доцільне чітко заявити, що жодним чином, прямим чи непрямим, не мав впливу на газету мого шваґра доктора Браса Кубаса, політичні переконання та діяльність якого я цілковито засуджую. Чинний уряд (так само як будь-який інший, члени якого такі ж непересічні), на мій погляд, веде нашу країну до процвітання».
Я не міг повірити власним очам. Я їх тер двічі чи тричі, перечитував його заяву, грубу і незрозумілу. Якщо він не мав жодної причетності до партій, яке йому діло до такої пересічної події, як вихід нової газети? Не всі громадяни, котрі вважають уряд добрим або ж поганим, роблять подібні заяви в пресі, та й не зобов’язані таке робити. Дійсно, то була якась таємниця, чому Котрін втрутився у мої справи. Наші стосунки були рівними і доброзичливими, я не міг згадати жодного непорозуміння, ніякої тіні, нічогісінько після примирення. Навпаки, згадувалися саме послуги. Так, наприклад, коли я був депутатом, я зумів добитись для нього постачання озброєння для військово-морських сил. Ці поставки він продовжував здійснювати й дотепер, дуже пунктуально, він і мені розповідав про них кілька тижнів тому, говорив, що за три роки це могло принести йому прибуток у двісті мільйонів рейсів. Згадка про ту велику послугу все ж не стала на заваді, щоб він облив брудом свого шваґра перед людьми. Тож причина мала бути дуже вагомою, оскільки вона спонукала його, з одного боку, скоїти таку дурницю, а з іншого — виявити свою невдячність. Зізнаюсь, що для мене цей його вчинок залишився просто нерозв’язною загадкою...
Розділ CXLIX. Теорія вигоди
Така нерозв’язна, що навіть Кінкас Борба не може її зрозуміти, попри те що вивчав її довго і надто завзято.
— А тепер прощавай! — завершив він. — Не всі проблеми вартують і п’яти хвилин уваги.
Що ж до осуду його невдячності, то Кінкас Борба відкинув її геть, не як неймовірну, а як абсурдну, бо вона не підлягала під висновки його доброї філософії Гуманітизму.
— Ти не можеш мені заперечити того факту, — сказав він, — що доброчинець завжди дістає більше задоволення, аніж той, хто отримує доброчинність. Що таке прибуток? Це акт, завдяки якому припиняється певна нестача у того, хто отримує такий прибуток. Як тільки операція завершена, тобто, коли вже не відчувається браку чого-небудь, організм повертається до колишнього стану, тобто стан отримувача стає байдужим. Уяви собі, що ти занадто затягнув пасок на штанях: щоб позбутися незручності, ти розпускаєш пасок, видихаєш, одну хвилину ти відчуваєш полегшення, а потім організм повертається до стану байдужості, і ти вже не пам’ятаєш про пальці, що розпускали пасок ширше. Оскільки нічого не триває довго, природно, що в пам’яті такі речі не тримаються, бо вони є повітряною кулькою, а не рослиною, яку коріння тримає на землі. Безперечно, очікування нових послуг завжди зберігає пам’ять про першу, проте цей факт, крім того, що він є одним із найвизначальніших, які може знайти філософія на своєму шляху, пояснюється пам’яттю про колишній брак чого-небудь, котрий відлунює колишнім болем і радить бути обережним щодо слушного засобу. Я не кажу, що за відсутності таких обставин не трапляється того, щоби пам’ять про послугу зберігалася вкупі з більш або менш сильними емоціями. Проте все це є справжня омана, котра в очах філософа не має жодної вартості.
— Однак, — відказав я, — немає жодної причини, щоб той, хто отримав доброчинність, пам’ятав про нього, проте ще менше причин пам’ятати про це тому, хто робив таку послугу.
76
Франсуа-П’єр-Гійом Гізо (1787–1874) — французький державний діяч, дипломат, історик. Не раз обіймав міністерські посади в урядах Франції, зокрема міністра іноземних та внутрішніх справ і міністра освіти. У 1847–1848 роках був прем’єр-міністром країни.
77
Александр-Огюст Ледрю-Роллен (1807–1874) — французький політичний діяч епохи Другої Республіки; лівий республіканець (неоякобінець).