Посмертні записки Браса Кубаса

Лист було написано нерівним правильним почерком Віржилії: літери були кривими, рядки стрибали. Літера В на підписі виглядала, як хробачок. Отож якби лист потрапив у чужі руки, важко було б встановити його авторство. Я ще раз подивився на лист і перечитав його. Бідолашна дона Пласіда! Але ж я залишив їй п’ять мільйонів рейсів, які я колись неждано-негадано знайшов на узбережжі Ботафого, і я не міг зрозуміти...

— Зрозумієш потім, — сказав Кінкас Борба, дістаючи книжку з полиці.

— Що? — перепитав я перелякано.

— Нічого! — обурено перервав мене Кінкіс Борба. — Ти зрозумієш, що я тобі кажу чисту правду. Паскаль — один з моїх духовних батьків, і хоча моя філософія вартісніша за його, я не можу заперечити, що він велика людина. А тепер подивись, що він пише на цій сторінці? — З капелюхом на голові й тростиною на руці він вказував пальцем на рядки: — Що він каже? Він каже, що людина має велику перевагу над рештою всесвіту: «Вона знає, що помре. Це те, чого більше ніхто у всесвіті не усвідомлює». Ось бачиш. Отож людина, що виборює кістку в боротьбі з собакою, має велику перевагу, бо усвідомлює, що вона голодна. І це робить боротьбу величною, як я вже говорив. «Знає, що помре» — ця фраза має глибокий зміст. Проте гадаю, що ще глибший зміст має фраза: знає, що голодна». Усвідомлення того, що смерть існує, обмежене, скажімо так, людським розумінням, адже лиш коротку мить триває усвідомлення кінцевості життя триває невеликий проміжок часу і завершується назавжди. У той же час перевага голоду в тому, що він повертається, триває, і його усвідомлення постійне. Мені здається (якщо це не буде виглядати занадто нескромним), що формула Паскаля не дотягує до моєї, хоча все одно слід визнати, що він був великим мислителем і великою людиною.