Посмертні записки Браса Кубаса
- Автор: де Ассіс Машаду
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-663-368-5
- Переводчик: Галина Верба
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Браса Кубаса». Краткое содержание книги:
За сюжетом, Брас Кубас, багатий одинак, наважується після смерті написати оповідь про своє життя. Таким чином започатковується критичний діалог із реалістичною естетикою. Він викладає своє бачення, незважаючи на те, що про нього скажуть чи подумають живі. Такі поняття як правда, наука, доводи виглядають дискусійними і, на думку Браса Кубаса, є відносними. Автор дивиться на світ скептично і зневажливо, спрямовує свій критичний погляд на людський рід, та й самого читача перетворює на одну із жертв іронії своєї книги.
Роман відкриває першу сторінку бразильського реалізму.
От що значить бути великим філософом, навіть у таких незначних речах відчувається його авторитет. Слова Кінкаса Борби мали магічну силу, щоб зняти з мене моральну та ментальну апатію, котра захопила мене в полон. Підемо далі, потрібно увійти до уряду, саме час. До сих пір я не втручався і не виступав під час великих дебатів у парламенті. Я запопадливо лестив, запрошував на чашку чаю, пропонував комісійні та голосував, як треба, щоб добутися міністерського крісла. Тож тепер мені нагально була потрібна трибуна.
Почав я з малого. Через три дні потому, коли саме обговорювався бюджет міністерства юстиції, я скористався слушним моментом і скромно запитав у міністра, чи не вважав він за потрібне зменшити розмір ківера у національній гвардії. Моє питання було не зовсім зрозумілим міністру, проте таким чином я все ж продемонстрував, що й мені притаманні роздуми державницького характеру. Я процитував Філопемена[74], котрий наказав замінити маленькі щити для свого війська на більші, так само і стосовно списів, що були занадто легкими. Цей факт не був спростований у серйозних розвідках. Розмір ківерів у наших гвардійців мусив бути переглянутим, бо їм не тільки бракує елегантності, але вони ще й негігієнічні. Під час парадів, коли пече сонце, надмірне тепло, яке вони спричиняють, просто смертельно небезпечне. Ще Гіппократ наполягав, що голову треба тримати в холоді, тож видавалося жорстокістю примушувати громадян лише в силу недолугих приписів носити незручну уніформу, ризикувати своїм здоров’ям та життям і, відповідно, майбутнім своєї родини. Парламент і уряд мусили пам’ятати, що Національна гвардія охороняє свободу та незалежність, що громадянин, котрого призвали на обов’язкову військову службу, безоплатну і важку, — а торкалася вона багатьох — мав право, щоб така повинність була легшою завдяки удосконаленню і запровадженню більш легкої та елегантної форми. Я додав, що ківер своєю вагою обтяжував голову громадян, а Вітчизна потребувала громадян, котрі могли високо і спокійно підняти чоло перед владою. І завершив це все я такою думкою: плакуча верба нахиляє своє гілля додолу, — це дерево для цвинтаря. А пальма, струнка й висока — дерево пустелі, площ та парків.
По-різному сприйняли мій виступ депутати. Щодо форми виступу, щодо красномовства, філософської та літературної сторони, то думка була одностайною. Мені говорили, що виступ був довершеним і що ще нікому не вдавалось сказати стільки різного про ківер. Та з політичної точки зору багато присутніх вважали мій виступ нікчемним. Деякі парламентарі говорили, що мій виступ — то просто катастрофа. Врешті-решт вже інші мені сказали, що мене вже зарахували до опозиції, а опозиція саме в цей час ставила питання про вотум недовіри уряду. Я енергійно відкинув таке тлумачення, котре не просто було помилковим, я б сказав, що то був наклеп з огляду на те, що всі знали, як я підтримував уряд, і додав, що зменшення розмірів ківера не обов’язково мало бути значним і що його можна було б відкласти на декілька років, що я не наполягаю на зміні покрою, що мене влаштувало б зменшення його на три чверті дюйма або й того менше. Врешті-решт моя пропозиція могла б бути і відхилена, мені достатньо було, щоб її просто розглянули.
Кінкас Борба, проте, не зробив жодного зауваження.
— Я не політик, — сказав він мені під час вечері, — я не знаю, чи вчинив ти добре чи погано, але я точно знаю, що виступ твій просто блискучий.
А потім він підсумував найвдаліші місця, говорив про влучні образи, міцні аргументи, та вихваляв мене стримано, як і належить великому філософу. А потім взявся за ту ж саму тему сам і так розкритикував ківер, з такою силою, що не лишив каменя на камені, просто блискуче, що врешті-решт і мене переконало в його небезпечності.
Розділ CXXXVIII. До мого критика
Мій любий критику,
Кілька сторінок тому я говорив про те, що мені п’ятдесят років, і додав: «Ти, читачу, вже відчуваєш, що моя розповідь вже не така весела й дотепна, як у перші дні». Можливо, тобі ця фраза видасться дещо незрозумілою, адже ти знаєш моє теперішнє становище, проте я хочу звернути увагу на нюанси моєї думки. Я не мав на увазі думку про те, що зараз я старіший, ніж коли почав писати книгу. Мерці не старіють. Я хотів сказати, що про кожен етап мого життя я розповідаю з відповідними враженнями. Спаси мене, Боже! Це треба пояснити.
Розділ CXXXIX. Як я не став міністром уряду країни
..............................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................
Розділ CXL. Котрий пояснює попередні
Є такі речі, про котрі краще не розповідати. Саме такою є тема попереднього розділу. Його можуть зрозуміти амбітні невдахи. Якщо любов до влади є найсильнішою з усіх, як це деякі люди вбили собі в голову, то можете собі уявити мої відчай, біль і розчарування в той день, коли я втратив мандат депутата палати представників. Це зруйнувало будь-які сподівання я завершував свою політичну кар’єру. І зверніть увагу: Кінкас Борба своїми філософськими умовиводами довів, що мої амбіції не були амбіціями здобути владу, а радше забаганкою, бажанням побавитись. На його думку, це почуття глибше за інші, воно значно більше дратує, бо своєю суттю наближається до любові жінок до капелюшків та мережива. Кромвель чи Бонапарт додавали, що саме тому, що їх розриває жага до влади, вони її дістануться будь-якими засобами, чи то сходами праворуч, чи то сходами ліворуч. Мої ж відчуття були іншими: оскільки вони не були такими сильними, то й результат був не таким певним, а відтак більше розчарування, більше смутку, більше зневіри.
— Твоє почуття згідно з доктриною Гуманітизму...
— Пішов ти до біса зі своїм Гуманітизмом, — перервав я його. — Я вже по горло ситий від філософії, яка ні до чого не придатна.
Різкість, з якою я перебив цього видатного філософа, означала непослух, проте він сам великодушно мені вибачив, побачивши, як роздратовано я з ним розмовляв. Нам принесли каву. Була перша по полудню, ми сиділи у мене в затишній залі, вікна якої виходили у глибину саду. Гарні книги, предмети мистецтва, серед них бронзове погруддя Вольтера. У цій ситуації здавалось, що сам Вольтер саркастично посміхається. Як він на мене дивився, бешкетник! Вишукані стільці, а на вулиці сонце, велике сонце, якого Кінкас Борба жартома чи поетично назвав міністром природи. Віяв свіжий вітер, і небо сяяло блакиттю. На кожному з трьох вікон — пташки у клітках виспівували свої пасторальні арії. Усе виглядало як змова речей проти людей. Хоча я був у своїй залі, сидів на своєму стільці, дивився на свій сад, слухав своїх пташок, біля своїх же книжок, у променях свого ж сонця, все ж не міг забути і не тужити за кріслом у парламенті, котре було вже не моє.
Розділ CXLI. Пси
— То що ж нарешті ти збираєшся тепер робити? — запитав мене Кінкас Борба, несучи порожню філіжанку, щоб поставити її на підвіконні.
— Не знаю, напевне поїду у свою садибу в Тіжуці, хочу втекти від людей. Мені соромно, я зневірився. Стільки мрій, мій любий Борбо, стільки мрій — і ось тобі на — зась. Хто я тепер? Ніхто!
— Ні-ні, в жодному разі! — перебив мене Кінкас Борба, обурено махнувши рукою.
Щоб якось мене розважити, він запропонував мені прогулятися з ним, і ми пішли в напрямку Енженью Велью. Йшли ми повільно, по-філософськи розмірковуючи про світ. Слова тієї великої людини втішали своєю мудрістю. Він сказав мені, що я не маю права залишати поле бою. Якщо мене позбавили можливості виступати з трибуни, мені слід було б започаткувати свою газету. Він навіть вжив у цьому контексті не таке вже й вишукане слово, демонструючи цим, що філософська мова може інколи живитись і міцним народним слівцем.
74
Філопемен з Мегалополя (253–183 рр. до н.е.) — давньогрецький політик і воєначальник, стратег Ахейського союзу. За вперте обстоювання незалежності Греції був названий «останнім елліном».