Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
І Леонід знову взявся за діло. Знову в його розпорядженні були десять днів, тільки цього разу вже без права повертатись, не виконавши завдання. Зарембу треба ліквідувати. Леонід допив коньяк, і його аж затіпало. Питво було мерзенним, проте він кивнув барменові, щоб той наповнив келих ще раз. Поруч з ним якийсь п'яний цілував розкішну фарбовану блондинку, що зносила його поцілунки, як мати, що терпить набридливу дитину. Коли той спинився, вона на мить відвернула голову, висунула язика і почала ліловими нігтями витягувати чи то волосину, чи то крихти тютюну, які опинились там під час цілування. Тоді вона окинула залу холодними, діловими очима і знову стражденно підкорилася домаганням п'яного молодика, який уже нічого не сприймав, хоч настирливо продовжував розпускати руки, вважаючи, очевидно, що хоч у такий спосіб має право отримати якесь задоволення.
Ось тобі і Захід, подумав Леонід. Аж нудить від нього... Зрештою, від Сходу мене теж нудить... Ні, хіба це правда? Там такого не побачиш. Там під розмаяними прапорами крокують назустріч майбуттю, майбуттю свободи, щастя та справедливості... Гарно сказано...Через кров і сльози. Пролитої крові і сліз ніколи не буває досить. Через кров Заремби і його, Леоніда Свободи, сльози...За твоє здоров'я, старий кретине.
Тим часом до зали увійшли танцівниці. Одягнуті у вечірні сукні, вони мали природніший вигляд. Вони підсідали до відвідувачів біля стійки бару або до столиків, за якими вони, очевидно, сиділи перед виступом, і тепер зривали компліменти. Леонід узяв келих і підійшов до маленької брюнетки, перш ніж його випередить хтось інший. Він розсівся біля неї і запитав, чи можна запропонувати випивку.
— Можна, — відповіла та, глянувши на нього, наче на принца своїх мрій, і замовила щось схоже на слабенький чай, але за ціною набагато дорожче. Він відрекомендувався як Петер і запитав, як її звати.
— Тамара, — відповіла вона, одразу зайшовши сміхом.
— Напевне, не так, — відпарирував він, — мабуть, Лізхен Мюллер.
На мить вона замислилась, вагаючись: думала, чи перед нею часом не шукач брутальних пригод.
— Це моє естрадне ім'я, — поважно пояснила вона.
— Гарне ім'я. Ім'я цариці... Насправді, — додав він, побачивши, що вона сприймає це як комплімент, — цариця Тамара царювала давним-давно тому у Грузії і там ще й сьогодні розповідають про її красу та мудрість. Як вона перемогла всіх своїх ворогів, як побудувала гарні палаци і якою була благочестивою. А ти знаєш, де знаходиться Грузія?
— Десь в Америці, — відповіла вона, намагаючись за чемною відповіддю приховати свою нудьгу.
— Так, там-таки є штат Джорджія, але справжня Грузія на Південному Кавказі.
— Ніколи не була сильна в географії.
Вона допила свій трунок і почала, стріляючи очима, шукати за кращим товариством.
— Ось там столик звільнився. Присядемо?
— Якщо замовиш шампанське, — погодилась вона, оцінюючи поглядом Леоніда.
КДБ цей вечір обійдеться дорого, подумав Леонід байдуже. Заграла музика, і Леонід запросив Тамару на танець. Принаймні не треба буде розмовляти, оскільки розмова аж ніяк не клеїлася. Танцювала вона зовсім автоматично, наче думаючи про те, якими шпалерами обклеїти кімнату, чи про шкарпетки, які ще треба поштопати. Щоб хоч якось зрушити справу з місця, він почав удавати, що захопився нею. А кельнер натомість поставив у відерце нову пляшку шампанського. Тепер Леонід уже не сумнівався, що ця ніч влетить йому в добру копійку, і він став Тамару розпитувати, коли вона закінчує роботу і чи може він її провести додому.
— Залежно від обставин, — кокетуючи, відповіла вона, — цілком можливо.
Він не став довідуватись, від чого ці обставини залежатимуть, можливо, від його фінансових можливостей чи чогось іншого. Були тут жінки, які лише танцювали, а після виступів повертались до своїх сімей. Тільки не така, як вона, подумав Леонід. Таку напевне можна купити...За столом вони вкотре почаркувалися бокалами того, що тут осмілились назвати шампанським. Тепер вони дивились одне одному в очі, наче закохані.
— Може, вже підемо? — нетерпеливо вирвалось у Леоніда.
— Який ти нетерпеливий! Я ще мушу виступити.
Він не був нетерпеливим, він просто хотів переконатись, що вона піде з ним. Він знав, що вона його розчарує, але він не хотів залишатись на самоті. Він цього просто боявся.
— Грузія, — почав він ні з того ні з сього, — прекрасна країна з чудовим кліматом. Вона мала б більші шанси стати туристичним раєм, ніж Італія чи Іспанія. Проте тут ніхто ніколи не чув про неї, більшість навіть не знає, що така країна взагалі існує.
— А це грає якусь роль? Ти що, грузин?