Порох із драконових кісток

— «І, — незворушно провадив далі Штоц, — дуже добре, що ми отримаємо ці горщички. Тоді можна буде не боятися узкладнень. І голод нам не страшний, і гроші зекономимо».

Він простягнув аркуш Марті.

— Вибач, Баумгертнер. Не знаю, чому ти таке пропустила. Ні про яку статтю тут і мови нема. Набір пліток та домислів, суцільне «кажуть, що». А на додачу ще й допотопні байки про якихось там «Драконових Сиріт». І до речі, «ускладнень» пишуть через «с».

Марта аркуш узяла, але що із ним робити, не розуміла. Взагалі не розуміла, що відбувається. Діти це діти, навіть коли грають у журналістів; ніхто серйозних статей від них не чекає. Раніше «Клубок і кігті» без проблем друкував і наївні Білчині есеї, і пафосні віршики Кактуса. А Дрон взагалі виправдовував своє прізвисько і, м’яко кажучи, зірок з неба не хапав. Це, напевно, його перший доладний текст такого обсягу: майже ціла сторінка. І що це раптом Штоцеві попало під хвіст?

Іншим разом Марта би, може, і підіграла йому, а зараз була не в гуморі. Тому просто запитала:

— Я — шеф-редактор?

Штоц підтвердив.

— Тоді — під мою відповідальність. Тобто, — уточнила Марта, — «узкладнення» стануть «ускладненнями»… Ну і… ми там причешемо іще трошки.

— Вибач, — розвів руками Штоц. — Не піде. У нас «Клубок і кігті», а не якісь «Вилами по воді». Інший формат. Інвестор проти.

Марта вирішила, що недочула.

От це — ну абсолютно не в манері Штоца. Він міг бути жорстким, але ніколи — жорстоким. А принижувати бездарного, старанного Дрона, та ще й при всіх…

Дітлахи принишкли, перезиралися і відводили очі.

— Ніякий ви не інвестор, — глухо сказав Дрон. — Цензор ви, от що! Звичайнісінький свинський цензор!

Тепер тиша стала по-справжньому мертвою, просто космічною. Було чути, як м’яко шурхотить під стелею крихітний приблудний бражник. У повітрі між людьми зависли золотинки пилу і побілки, кружляли, не хотіли опускатися.

— Зауваження прийняте, — спокійно відповів Штоц. — Не інвестор. Цензор. Але якщо хочете, щоб у нас все було по-справжньому, — прошу ласкаво. От проблема, і проблема не вигадана. Вирішуйте, час у вас є. — Він здійняв руку, поглянув на годинник. — Гадаю, вам слід провести редакційну нараду. Я на кілька хвилин відійду, буду на балконі. Успіхів!

Він кивнув Марті і пішов перш, ніж дітлахи встигли хоч слово вставити. Але не втік, от у чому штука. Просто дав їм шанс і позбавив своєї присутності.

Геть інший Штоц, подумала Марта. Цього я ніколи раніше не бачила. Але, ох, якщо по-чесному, — та що я взагалі про нього знаю?..

— Хай собі як хоче, — сказав Дрон. — Нічого я не переписуватиму. Не подобається — гаразд. Викладу у себе в дайрику.

Жук кашлянув і винувато поглянув на Марту.

— Слухай, Дроне, ти, ясна річ, старався… але, взагалі… пан Штоц… себто, цензор… він же не дурний. Правда, Марто?