Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
4. Є, однак, низка спеціальних правил, коли зобов’язання тягне за собою виникнення обов’язків на стороні третіх осіб.
5. Як третю особу в зобов’язанні перевезення слід визначити одержувача вантажу. Частина перша ст. 163 КТМ [34] передбачає можливість зазначення в коносаменті або іншому документі, на підставі якого здійснюється перевезення вантажу, на обов’язки одержувача вантажу сплатити фрахт і плату за простій судна у порту навантаження. Коносамент складається перевізником на підставі інформації, що надається вантажовідправником, і є формою договору перевезення. Але відправник вантажу може ініціювати зазначення в коносаменті на обов’язок одержувача вантажу лише за умови, що така можливість випливає із зобов’язання, яке існує між ним та одержувачем вантажу. Зобов’язання перевезення здійснює певний вплив на це зобов’язання одержувача вантажу. Обов’язкам вантажоодержувача прийняти вантаж від перевізника відповідно до правил, встановлених транспортними кодексами, статутами та іншими нормативно-правовими актами, кореспондують права не перевізника, а вантажовідправника. Здійснення вантажовідправником платежів на користь перевізника є лише умовою реалізації права вантажоодержувача на отримання вантажу, а інші обов’язки (вивантажити вантаж, вивезти зі станції, внести платежі за затримку транспортних засобів під розвантаженням, очистити вагон чи контейнер тощо) виникають із одностороннього правочину — виявлення одержувачем вантажу згоди на його отримання. Правда, ст. 47 і 125 Статуту залізниць України [288] покладають на одержувача вантажу обов’язок прийняти вантаж, що надійшов на його..адресу, і відповідальність за виконання цього обов’язку. Але на сьогодні ці положення зазначеного підзаконного акту втратили законну підставу (вони зберегли чинність лише в сфері дії Господарського кодексу [42]. Див. про це у наступному пункті коментаря до ст. 511 ЦК). Зокрема, вони суперечать статті, що коментується. їх включення до Статуту залізниць було запозиченням не тільки ідеї, а і тексту законодавства радянської доби. Досить звернути увагу на те, що в першу чергу тут йдеться про вантаж, поставка якого передбачена планом, зокрема нарядом, щоб впевнитись у тому, яке першоджерело тут використовувалось.
Виникнення у вантажоодержувача права перед перевізником у зв’язку з зобов’язанням між вантажовідправником та перевізником цілком відповідає ст. 511 ЦК. Це право в силу пред’явлення вантажоодержувачем вимоги про видачу вантажу доповнюється іншими правами та обов’язками перевізника та вантажовідправника. Але ці права та обов’язки складають зміст відповідних зобов’язань між тими суб’єктами, які пов’язані з зобов’язанням перевезення, але виходять за його межі.
6. Спеціальне правило ч. 2 ст. 310 ГК [42] покладає на одержувача вантажу, який прибув на його адресу будь-яким транспортом, обов’язок одержати цей вантаж. Єдиний виняток із цього загального правила, коли одержувач вантажу звільняється від цього обов’язку, діє, коли в результаті пошкодження або псування вантажу виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Це положення поширюється на всі види транспорту. Такого не було навіть при соціалізмі. Тоді визнавалось безумовне право одержувача вантажу відмовитись від його прийняття, якщо вантаж доставлено автомобільним транспортом при внутріміському перевезенні (до внутріміських перевезень не належали перевезення на відстань більш ніж 50 км від міської смуги). Таким чином, на відміну від сказаного вище в п. 2 коментаря до ст. 511 ЦК, у сфері дії Господарського кодексу чинним є правило, відповідно до якого зобов’язання між відправником вантажу і перевізником породжує обов’язок особи, що є одержувачем вантажу, отримати відповідний вантаж. Це — спеціальне правило, що має перевагу при правозастосуванні перед загальним правилом ст. 511 ЦК.
7. Частина 3 ст. 678 ЦК, ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» [215] надають покупцеві (споживачеві) право пред’явити вимогу, що випливає із продажу (передання) товарів неналежної якості, не тільки до продавця, а і (за вибором покупця, споживача) — безпосередньо до виготовлювача. У таких випадках на підставі договору між продавцем та покупцем (споживачем) виникає зобов’язання між виготовлювачем продукції (товарів) та покупцем (споживачем), яке в певній частині називають гарантійним. Іншими словами, зобов’язання між продавцем (постачальником) та покупцем (споживачем) породжує зобов’язання безпосередньо між виробником товару та його покупцем (споживачем).