Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
І. Шраг (1847 р. н., адвокат, депутат I Державної думи, член УПСФ);
від УСДРП:
Сергій Вікул (1890 р. н., журналіст, у 1930-ті рр. — дійсний член ВУАМЛІН);
К. Калиненко (?, освіта невідома, писар фінансової комісії УЦР);
М. Ковальський (1885 р. н., правник);
Л. Чикаленко (1888 р. н., археолог).
від УТП:
Костянтин Вротновський-Сивошапка (ветеринарний лікар);
Марія-Іванна Грушевська (громадська діячка у Львові, перекладач з французької мови);
В. Коваль (1885 р. н., інженер-агроном, у 1920-ті рр. — викладач київських інститутів);
І. Сніжний (?, освіта невідома, член УРДП);
від УРДП (УПСФ):
С. Єфремов (1876 р. н., літературознавець, у 1920-ті рр. — віце-президент ВУАН);
А. Ніковський (1885 р. н., літературознавець, журналіст, у 1920-ті рр. — співробітник ВУАН);
В. Прокопович (1881 р. н., історик, журналіст);
О. Шульгин (1889 р. н., історик);
від УПСР:
А. Збаразький (?, член російської партії соціалістів-революціонерів, освіта невідома);
М. Кияниця (?, освіта невідома);
Микола Чечель (1891 р. н., студент-недоук Петроградського інституту шляхів сполучення);
М. Шраг (1894 р. н., студент-недоук Московського університету, у 1930-ті рр. — економіст, викладач економіки в радянських ВНЗ, в майбутньому — встановлений агент НКВС);
від УНРП:
М. Любинський (1891 р. н., освіта невідома, у 1930-ті рр. — співробітник Інституту наукової мови ВУАН);
Віктор Павелко (?, прапорщик, освіта невідома);
Ю. Павловський (?, кооператор, освіта невідома);
В. Химерик (?, сільський активіст, освіта невідома)[111].
Отже, вся сукупність гасел і практичних дій Української Центральної Ради та всіх її інституцій свідчить про її свідомий курс на прямий розрив із законним правовим простором та вихід за його межі. Тогочасне законодавство (власне, як і сьогоднішнє) трактувало такі дії однозначно: «державна зрада», з усіма правовими наслідками, які випливали з такої кваліфікації. Але звертати увагу на такі дрібниці в напівпаралізованій війною країні не доводилося.
Декларація Генерального секретаріату: шлях до громадянської війни відкрито
Декларація Генерального секретаріату від 27 червня 1917 р.[112] починається зверненням: «Шановні збори!». Чи не одиноку спробу проаналізувати документ здійснила Тетяна Бевз: декларація стала першим програмовим документом Генерального секретаріату, «це була своєрідна програма дій»[113].
Укладачі збірки УЦР, у свою чергу, окремо звернули увагу дослідників, що зазначена дата — це не день ухвалення документа, а день його опублікування; при цьому його текст подано не за оригіналом, а за варіантом, оприлюдненим у 10 числі «Вістей з Української Центральної Ради» — офіційному органі УЦР. На підставі відомостей, наведених укладачами збірки документів УЦР, може скластися враження, що даний документ є автентичним, таким, що відображає погляди ГС, таким, що перед ухваленням обговорювався учасниками пленуму УЦР (який якраз відбувався тими днями) до опублікування, тобто до 27 червня. Таке враження, на нашу думку, не можна вважати помилковим. Але і непомильним воно також не є.
Звернімося до документів.
У протоколі вечірнього (воно розпочалося о 20 год.) пленарного засідання УЦР від 26 червня, останнього «пленарного» дня роботи Ради (кількість присутніх, тобто легітимність засідання, як завжди, невідома), знаходимо першу згадку про документ, який повинен був позиціонувати власне Генеральний секретаріат як легітимний орган виконавчої влади принаймні для дев’яти «етнографічних українських губерній», тобто перший за останні 250 років незалежний від імперської столиці місцевий уряд. Інакше як «історичною» таку подію назвати важко. У цьому сенсі вона — таке припущення цілком логічне — мала би зайняти відповідне — дуже високе — місце в порядку денному Ради, яка претендувала на статус представницького органу всього українського народу!
Але так не сталося. Сталося щось цілком інше, а щодо принципів та правил представницької демократії, відомих в імперії вже дванадцять років, — цілком дивне.
Питання про перший статусний документ першого «українського» уряду розглядалося після дебатів про необхідність закінчення/продовження самої сесії. А це означає: принаймні не всі члени Ради мали уявлення, що їм належить обговорювати і які рішення ухвалювати.