Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
За дужками залишилося пояснення — що таке життя «правильне» і чим воно відрізняється від життя «неправильного». Але на такі дрібниці уваги ніхто не звертав.
Констатація
Остання думка, як ми гадаємо, означає, що радівські діячі від початку своєї «державотворчої» діяльності трактували людей україномовних як громадян, а всіх інших лише як «народи неукраїнські», які «живуть на нашій (а не своїй власній! — Д. Я.) землі» і які «дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії України».
І Універсал: обставини «народження» — 3
Такі ідеї у воюючій країні, помножені на фактичні заклики до самочинного захоплення влади («Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась в руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку дужу організацію та освідомлення народу, і тоді перевибирати адміністрацію»), а також незаконне запровадження місцевого податку на свою користь («приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам... накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради»), а незабаром і створення так само незаконного і нелегітимного в очах частини населення «крайового уряду» («дитини революції», за висловом одного з провідних есерів Ковалевського[98]), годилися бути тлумаченими як «добра державна зрада» (вислів бравого вояка Швейка). Сучасні науковці, звичайно, висловлюються менш емоційно, хоча суті справи це не змінює: у червні 1917 р. УЦР, яка до того була «виконавчим органом об’єднаних партійних і громадських груп, носієм моральної влади», «вичерпала себе як тільки виконавчий орган, і через те мусила (виділено нами. — Д. Я.) розширити платформу своєї діяльності, узяти на себе функції національного сейму, тобто законодавчого органу»[99].
Відповідь на природні питання: а чому вона це мусила, хто її примусив? — дати вже нема кому.
II Всеукраїнський військовий з’їзд: «ціна не має значення»
Усе це письменник Винниченко, мабуть, найталановитіший політичний шахрай тогодення, який принципово відкидав «соціалізм біло-синьо-червоний» (тобто російський варіант) та «соціалізм жовто-синій» (тобто варіант «український»), а визнавав виключно «соціалізм червоний»[100] (тобто соціалізм у його більшовицькій інтерпретації), вилив на голови делегатам незаконного (Тимчасовий уряд заборонив його проведення) II Всеукраїнського військового з’їзду. Цитуємо: «В. Винниченко серед глибокої святочної тиші читав I Універсал. ...При читанні Універсалу всі як один делегати з’їзду встали. Підвищений настрій делегатів досяг свого апогею. <...> коли після промови голови Центральної Ради М. Грушевського на сцені появився і грав козацькі думи бандурист — старий Портянка, то це не було якоюсь театральною бутафорією, а було виявом справжнього, глибокого й щирого національного почуття делегатів з’їзду. На кінці 2 ½ тисячі делегатів і присутньої публіки співало Шевченків «Заповіт». Співали в якомусь молитвеному екстазі. Багато стало на коліна, дехто утирав сльози»[101].
Наслідок молитовно-патріотичного співу: учасники з’їзду присягнулися здобути автономію України «за будь-яку ціну». Ціна — кровопролитна громадянська війна, декілька голодоморів, катастрофічні наслідки Другої світової війни, сімдесятирічне панування людожерського комуністичного режиму, що підірвало основи моралі, права, закону, здорового глузду та людської гідності. І це при тому, що всіх живих на території сучасної України тоді, в 1917 р., налічувалося хіба 35 мільйонів.
У червні 1917 р. жодна політична есхатологія не мала права на життя. Так само права на життя не мали і політична розсудливість, і політична відповідальність керманичів націонал-соціалістичного українського руху перед людьми і перед рідною Батьківщиною. Хай там як, а від червня 1917 р. декілька українських губерній набули статусу незалежної держави de facto — для повної незалежності не вистачало лише дрібниць типу формального акта, власних грошей та закордонних представництв. Решта — «парламент», «уряд», національні інсигнії, військо та кордони — уже були.
Конституційна комісія