Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— Ми прийшли, — ввічливо почав розмову отець Бравн, — щоб віддати монету її власникові. — І він вказав рукою на чоловіка з кривим носом.

Очі Фламбо широко відкрилися від здивування.

— Цей чоловік — колекціонер? — запитав він.

— Це містер Артур Корстерс, — впевнено відповів священик, — і він дещо незвично колекціонує монети.

Чоловік страшенно зблід, і тепер кривий, штучний ніс настільки виділявся, що був схожий на якусь самостійну і комічну деталь. Він щось говорив, однак це була лише розпачлива спроба зберегти власну гідність.

— Ви повинні подивитися, — промовив він, — що я втратив не всі родинні цінності.

І раптом він різко повернувся і вийшов у сусідню кімнату, гучно зачинивши двері.

— Зупиніть його! — вигукнув отець Бравн, кинувшись вперед і перечепившись через крісло. Фламбо кілька разів шарпнув двері, і врешті вони відчинилися. Та було надто пізно.

У мертвій тиші Фламбо пройшов через кімнату і зателефонував лікареві й у поліцію.

Порожній медичний флакон лежав на підлозі. Впоперек столу лежало тіло чоловіка у коричневому халаті, з-під тіла виглядали розірвані паперові пакетики, з яких висипалися зовсім не римські, а звичайні англійські монети.

Священик взяв у Фламбо монету з зображенням Цезаря.

— Ось це і все, — сказав він, — що залишилося від колекції Корстерсів.

Після доволі протяжної павзи він продовжував лагідніше, аніж зазвичай:

— Заповіт, який залишив схиблений на своїй колекції батько, був жорстоким, і, як ви бачите, син образився. Він усім серцем ненавидів ті римські монети, і щораз сильніше полюбив справжні гроші, яких батько не залишив йому. Він не лише почав продавати монети, одна за одною, а й опустився до найбільш негідних способів, щоб заволодіти бажаним. Він навіть почав шантажувати своїх рідних. Він шантажував свого брата, який повернувся з Австралії, за його давній і давно забутий злочин (саме тому він і взяв кеб до Уегга-Уегга в Путні). Він шантажував сестру, яка поцупила монету, тому що цю пропажу міг помітити лише він. До слова, саме тому в неї й виник цей надприродний здогад, коли він стояв далеко на дюнах. Часом буває так, що постать або якась поза швидше нагадають нам когось, аніж добре замасковане обличчя навпроти нас.

Знову запанувала тиша.

— Нічого собі, — пробурмотів детектив, — отож великий нумізмат і колекціонер виявився звичайнісіньким скнарою.

— А хіба це така велика відмінність? — спокійно запитав отець Бравн. — А що такого поганого є у скнарі, чого не буває у колекціонера? Що в них поганого, окрім… «не робитимеш собі ніякого різьбленого ідола і ніякої подобизни… не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо Я…» Але нам варто піти й подивитися, як почуваються бідні молоді люди.

— Гадаю, — відповів Фламбо, — незважаючи ні на що, молоді люди почуваються дуже добре.