Таємниця індіанського острова

Вийшовши з Блорової кімнати, чоловіки попрямували до Віри.

— Міс Клейторн, — звернувся до неї суддя. — Сподіваюсь, ви розумієте, що винятків не може бути. Нам необхідно знайти пістолет. У вас, напевне, є з собою купальний костюм?

Віра кивнула.

— Тоді прошу вас пройти до спальні, вдягнути купальник і повернутися сюди.

Віра причинила за собою двері. За кілька хвилин вона з'явилася в шовковому жатому купальнику, який щільно облягав її фігуру.

— Дякую, міс Клейторн, — сказав суддя. — Будь ласка, зачекайте нас тут, поки ми обшукаємо вашу кімнату.

Віра сиділа в коридорі, терпляче чекаючи повернення чоловіків. Потому переодягнулася й приєдналася до них.

— Тепер ми впевнені в одному: в жодного з нас зараз немає ні зброї, ані отрути. Ліки ми зараз покладемо в надійне місце. У буфетній, певно, є сейф для столового срібла.

— Все це чудово, — урвав його Блор. — Але в кого зберігатимуться ключі від сейфа? Звичайно, у вас?

Суддя не удостоїв його відповіддю. Він попрямував до буфетної, четверо гостей ішли за ним слідом. Там вони справді знайшли маленький сейф, поклали туди ліки й замкнули його на ключ. Потім поставили сейф у буфет, а той, в свою чергу, замкнули на ключ. Суддя протягнув ключ од сейфа Філіпові Ломбарду, а від буфета — Блорові.

— Ви тут найдужчі, — пояснив він, — тож кожному з вас нелегко буде відняти ключа в другого, і жоден з нас не зможе відняти ключа в будь-кого з вас. А зламувати й буфет, і сейф — просто безглуздо, бо зломщик зчинить гармидер на весь будинок. Тепер, — вів далі суддя, — нам належить вирішити ще одне вельми важливе питання: куди подівся пістолет містера Ломбарда?

— Мій скромний досвід підказує, — зауважив Блор, — що відповісти на це питання повинен перш за все власник зброї.

У Філіпа Ломбарда роздулися ніздрі.

— Ви, Блоре, тупоголовий бовдур, скільки разів повторювати, що пістолета в мене вкрадено!

— Коли ви бачили його востаннє? — запитав суддя.

— Вчора ввечері, коли влаштовувався спати, я про всяк випадок поклав його до шухляди нічного столика.

— Виходить, — розмірковував суддя, — його вкрали вранці. В такій метушні це неважко було зробити. Спочатку ми заклопоталися пошуками Роджерса, потім знайшли його труп…

— Пістолет сховано десь у будинку, — впевнено сказала Віра, — його слід шукати.

Суддя Уоргрейв звиклим жестом погладив підборіддя й промовив:

— Гадаю, що пошуки не дадуть наслідків. Злочинець мав удосталь часу, щоб заховати пістолет у надійне місце. Відверто кажучи, я втратив надію знайти зброю.

— Я, звичайно, не знаю, де пістолет, — зауважив Блор, — зате достеменно знаю, де шприц. Ідіть за мною.

Він відкрив вхідні двері й вивів усіх на терасу. Проти вікна їдальні знайшли шприц. Поруч валялися уламки фарфорової статуетки. Це було шосте індійчатко.

— Йому більше ніде бути, — торжествуюче пояснив Блор. — Вбивши міс Брент, злочинець відчинив вікно й викинув шприц геть, а слідом індійчатко.

На шприці не виявили ніяких слідів. Мабуть, його ретельно обтерли.