Таємниця індіанського острова

— Нас лишилося четверо, — оголосив Блор. — Чия черга тепер?

Доктор Армстронг здивовано подивився на нього:

— Ми повинні бути вкрай обережними… — Тут він затнувся, з чого негайно скористався Блор:

— Ви повторюєте слова судді. Той твердив те саме і, як бачите, загинув!

— Не можу уявити, як це сталося, — сказав Армстронг.

Ломбард спересердя вилаявся:

— Як по нотах розіграно! Вбивця приладнав водорості до стелі в кімнаті міс Клейторн, а далі все йшло за заздалегідь розробленим планом. Ми були певні, що міс Клейторн убивають, старий утратив пильність, і вбивця, скориставшись загальною метушнею, порішив його.

— А як ви поясните те, що ніхто з нас не чув пострілу? — спитав Блор.

— Що тут дивного: міс Клейторн волала, вітер завивав, ми щодуху бігли їй на допомогу й теж горлали, хто до чого здатний. Як тут почути постріл? Та більше ми у пастку не потрапимо. Наступного разу йому доведеться вигадати щось складніше.

— Саме так він, певно, і зробить, — багатозначно підтвердив Блор, і чоловіки перезирнулися.

Слово знов узяв Армстронг:

— Нас тут четверо, і ми не знаємо, котрий із нас…

— Я знаю, — самовпевненим тоном обірвав його Блор.

— Я ніколи не мала сумніву… — почала було Віра.

— Я вважаю, мені відомо… — перебив її Армстронг.

— А мені, — мовив Філіп Ломбард, — моя здогадка здається цілком обгрунтованою…

Вони знову переглянулися не дуже приязно. Віра насилу підвелася.

— Я погано почуваю себе, — пояснила. — Піду спати, далі я не витримаю.

— Мабуть, варто наслідувати ваш приклад, — сказав Ломбард. — Немає рації стовбичити тут і вдивлятися одне в одного!

— Я не заперечую, — підкреслив Блор.

— Це найкраще, що ми зараз можемо зробити… — промурмотів доктор. — Хоча навряд чи хто й засне.

Всі рушили до дверей.

— Хтів би я знати: де пістолет? — голосно мовив Блор, ні до кого персонально не звертаючись.