Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
— Досить логічно, — сказав Ломбард. — Мені це не спало на думку. — І додав посміхнувшись: — Радий, що ви більше не маєте підозри на мене.
Блор збентежився, навіть ніби почервонів.
— Я думав було, що це ви, — що не кажіть, а пістолет викликає підозру, та й історію ви розповіли досить дивну. Але тепер я зрозумів, що це було б надто просто й очевидно. Сподіваюсь, ви дотримуєтеся такої ж думки щодо мене.
Філіп задумливо промовив:
— Може, я й помиляюся, але мені здається, що для цього у вас бракує фантазії. Одне можу сказати з певністю: якщо вбивця ви — то ви чудовий актор, і я скидаю перед вами капелюха. — Він понизив голос: — Може статися, не мине й дня, як нас ухекають, тож скажіть відверто (це, звичайно, залишиться між нами): адже ви тоді дали неправдиві свідчення?
Блор неспокійно переступав з ноги на ногу.
— Хай буде так, — нарешті сказав він. — Тепер це, либонь, не має значення. Ландор не винний, це факт. Зграя Персела загнала мене в безвихідь, і ми запроторили його за грати. Але, даруйте, я в цьому ніколи не зізнаюся…
— Сподіваюся, ви отримали чималий куш? — спитав Ломбард.
— Не отримав і половини обіцяного. Скнара на скнарі ота перселівська зграя. Та підвищення по службі я дістав, це вже точно.
— А Ландору дали строк, і він умер на каторзі?
— Звідки я міг знати, що він помре? — огризнувся Блор.
— Справді, вам не пощастило.
— Мені? Ви хочете сказати — йому?
— І вам також, Блоре. Бо ж ця подія, здається, набагато скоротить і ваше життя.
— Моє? — втупився в нього Блор. — Невже мене відправлять слідом за Роджерсом? Кого завгодно, тільки не мене. Я зможу відстояти себе, будьте певні.
— Не полюбляю йти в заклад. Та й хто віддасть мені виграш, коли вас уб'ють.
— Слухайте-но, містере Ломбард, що ви маєте на увазі?
Філіп Ломбард шкірився посмішкою:
— Я маю на увазі, любий Блоре, що ваші шанси вижити не надто великі!
— Це ж чому?
— А тому, що брак фантазії перетворює вас на чудову мішень. Злочинець з такою фантазією, як в А. Н. Оуена, обведе вас круг пальця.
— А вас? — визвірився Блор, і обличчя його наллялося кров'ю.
— Я маю чудову фантазію, — відповів Ломбард, — мені не раз доводилося попадати в різні халепи, і завше я успішно виплутувався!
Віра стояла біля плити, смажила яєчню з беконом і міркувала: «І чого це я розістерилася, мов остання дурепа? Цього не слід було робити. Треба зберігати спокій, дівонько, насамперед спокій!
«Міс Клейторн поводилась чудово — не розгубилася й одразу кинулася навздогін за Сірілом».
Навіщо згадувати про це зараз? Адже все позаду… Сіріл зник під водою задовго до того, як вона підпливла до скелі. Вона знову відчула, як течія відносить її в море. І вона не чинила опору — ледь-ледь пливла, трималася на воді, доки не прибув човен… Вони хвалили її за самовладання, холоднокровність… Усі, крім Х'юго. А Х'юго — він тільки глянув на неї… Боже мій, як боляче згадувати Х'юго, навіть тепер, коли стільки років минуло. Де він? Що робить?
— Віро, бекон підгоряє, — > сердито мовила Брент.
— Вибачте, міс Брент. Якось по-дурному вийшло…
Емілі Брент зняла зі сковорідки, що курилася, останнє яйце. Віра, викладаючи на розжарену сковорідку нові шматки бекону, сказала:
— А у вас чудова витримка, міс Брент.
— Мене з дитинства привчили не розгублюватися й не здіймати галасу, — відповіла стара діва й міцно стулила губи.
«У дитинстві її, певно, постійно гнітили… Це далося взнаки», — подумала Віра. А вголос сказала:
— Невже ви не боїтеся?.. Чи, може, жадаєте вмерти?
«Вмерти!» — слово це гострим свердельцем пронизало мозок Емілі Брент. Вмерти? Ні, вона не збирається вмирати! Хай вмирають інші — це їхня особиста справа. Тільки не вона. Оце дівча нічогісінько не розуміє. Звичайно, вона, Емілд Брент, нічого не страхається — Бренти ніколи не відали остраху. В її родині самі військові, котрі вміли дивитися смерті у вічі. І життя вони вели праведне, так само, як вона… Їй нема чого соромитися… Тож вона не помре…
«Господь потурбується про слуг своїх». «Не бійся острахів нічних, не бійся й стріли, яку пустили вдень…» А зараз ранок, і острахів не було. «Ніхто з нас не вибереться з цього острова». Кому належать ці слова? Ну, звичайно ж, генералові Макартуру, чий кузен одружений з Елсі Макферсон. Його це зовсім не тривожило. Здавалося, він з радістю чекав смерті! Деякі люди не надають значення смерті, самі позбавляють себе життя. Беатрис Тейлор, приміром. Минулої ночі їй снилася Беатрис — за вікном стояла, притиснувши обличчя до скла, благала впустити її у дім. Та Емілі не хотіла цього. Емілі здригнулася й нараз опам'яталася. Надто дивно дивиться на неї Віра.