Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
— В неї був такий дивний погляд, коли ми готували сніданок, — зауважила Віра.
— Ну, це ще не довід, — втрутився Ломбард, — усі ми зараз почуваємося ні в сих ні в тих.
— Є й інший довід, — мовив Блор. — Вона єдина з усіх нас відмовилася відповісти на оте, проголошене грамофоном, обвинувачення. Чому, спитаєте? Бо не могла подати ніяких пояснень.
— Ну, це не зовсім так, — сказала Віра. — Вона мені розповіла цю історію.
— Що саме? — поцікавився суддя Уоргрейв.
І дівчина переповіла історію Беатрис Тейлор.
— Цілком імовірно, — > зауважив суддя Уоргрейв. — Особисто я, не вагаючись, повірив би цьому. Скажіть-но, міс Клейторн, чи не видавалася вона обтяженою почуттям провини або докорами совісті за свою поведінку?
— Ні в якому разі, — відповіла Віра. — Вона була невразлива.
— Хай їм грець, оцим спасенним старим дівам! — вигукнув Блор. — Серце — кремінь! Завидки беруть, та й по всьому.
— Зараз п'ять хвилин до одинадцятої, — оголосив суддя. — Либонь, найліпше буде запросити міс Брент приєднатися до нас.
— Ви хочете вдатися до якихось активних заходів? — запитав Блор.
— Мені неясно, що конкретно, ми можемо вдіяти зараз, — відповів суддя. — Поки що маємо лише підозри. І все ж я прошу доктора Армстронга особливо уважно слідкувати за вчинками й діями міс Брент. А зараз ходімо до їдальні.
Емілі Брент сиділа в тому ж кріслі і в тій же позі. Дивним було лише те, що на їхній прихід не звернула ніякої уваги. І раптом… вони побачили її обличчя — розпухле, з посинілими губами, з очима, що вилізли з орбіт.
— Боже мій, вона мертва! — вигукнув Блор.
Тишу порушив спокійний голос судді Уоргрейва:
— Ще одного з нас виправдано — на жаль, надто пізно.
— Від чого вона померла, докторе? — спитав Ломбард. — Адже ми залишили її цілком здоровою.
Армстронг розглядав крихітну цяточку на шиї в Емілі Брент.
— Слід од шприца для підшкірних ін'єкцій, — промовив він.
На вікні щось задзижчало.
— Дивіться, тут бджола… це джміль! — закричала Віра. — Згадайте, що я вам казала сьогодні вранці!
— Але ж це не бджолиний укус, — заперечив Армстронг, — міс Брент зроблено укол.
— Яку отруту їй увели? — спитав суддя.
— На перший погляд, це, найімовірніше, ціаністий калій, як і Марстонові. Вона вмить померла від ядухи.
— Але це бджола! — заволала Віра. — Де вона взялася? Хіба можливо, щоб це був просто збіг обставин?
— О, зовсім ні! — похмуро сказав Ломбард. — Це не збіг обставин! Наш убивця не може обійтися без місцевого колориту. Він жартун, цей хлопець. Прагне, щоб усе сталося точнісінько, як у тій проклятущій лічилці! — Вперше за весь час Ломбардів голос від хвилювання переривався — він майже кричав. Мабуть, і його нерви, гартовані пригодами і злигоднями життя, тепер подалися.
— Це божевілля, божевілля! Ми всі з глузду поз'їжджали! — волав несамовито.
— Сподіваюся, — спокійно мовив суддя, — що ми зуміємо все-таки зберегти тверезий розум. Чи привіз сюди хто із нас шприц для ін'єкцій?
— Я, сер, — знехотя признався Армстронг.
Чотири пари очей уп'ялися в нього. Загальна ворожість розлютила доктора.
— Я завше беру з собою шприц, — з викликом сказав він. — Майже всі лікарі так роблять…
— Це правда, — погодився суддя. — А чи не скажете ви нам, докторе, де зараз ваш шприц?
Нагорі, в моєму чемодані.
— Ви дозволите нам упевнитися в цьому? — спитав суддя.
Процесія на чолі з суддею мовчки піднялася сходами У лікареву спальню. Вміст чемодана вивалили на підлогу. Шприца в ньому не було…
— Шприц украдено! — заволав Армстронг.
Запала тиша. Армстронг прихилився спиною до вікна. І знову чотири пари очей уп'ялися в доктора. Він мляво виправдувався:
— Присягаюся, шприца вкрали!
Блор і Ломбард перезирнулися. Суддя взяв слово:
— Тут, у кімнаті, нас п'ятеро. Один із нас — убивця. Становище стає все небезпечнішим. Ми повинні зробити все можливе, щоб зберегти безпеку чотирьох невинних. Я прошу доктора повідомити, які ліки він узяв із собою.
— Я захопив сюди похідну аптеку, — відповів Армстронг. — Подивіться самі, тут лише снотворні: тріонал, таблетки сульфоналу, пакетик брому, далі сода, аспірин, от і все. Ціанідових препаратів у мене немає.
— Я теж привіз із собою снотворне, — укинув суддя. — Сульфонал, здається. У великих дозах він начебто смертельний. А у вас, містере Ломбард, наскільки мені відомо, є пістолет.
— Ну то що? — роздратовано сказав Ломбард.