Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Зазначені пріоритети політичної програми В. Вишиваного не були позою аристократа, який заграє з плебсом для здобуття популярності. Вони стали наслідком його органічного єднання з українським рухом і усвідомлення величезної ваги селянства, у ставленні до якого ерцгерцогу завжди були притаманні демократизм і щире співчуття. Це неодноразово знаходило своє підтвердження під час його перебування в Галичині, у контактах із січовими стрільцями, наддніпрянськими вояками, простими селянами Київщини, Катеринославщини, Буковини. Такі світоглядні позиції ерцгерцога, звичайно, не відповідали світосприйняттю його родини, де панували полонофільські настрої, не позбавлені традиційного презирства магнатської верстви до «хлопа».
Зовнішньополітичні орієнтири України, на думку ерцгерцога, мали зосереджуватися на Англії і Чехо-Словаччині. Для нього перша — це країна з «дійсно демократичною конституцією», а друга — така, що дає притулок тисячам українських емігрантів зі Східної Галичини, яким загрожували репресії з боку польської влади за участь у визвольній боротьбі.
В. Габсбург різко негативно висловлювався про зовнішню політику тодішньої Польщі, яка одразу після відбудови своєї державності відновила давнішню експансію на сході Європи. Не сконсолідована внутрішньо держава, у якій 16 мільйонів етнічних поляків не складали більшості населення, «хоче грати роль завойовника Сходу», — зауважував ерцгерцог. «Те саме робили осередні держави з початком 1918 року, через те завалилися — а тепер хоче це в 1920 році робити Польща; не є то смішне?» — саркастично запитує він. «Східну Галичину, Литву, Білорусь, великі області східно-української республіки — все це хотять поляки проковтнути; та для цього потрібно доброго шлунку, якого вони не мають», — пише далі В. Вишиваний. Він наголошує на тому, що Східна Галичина є «чисто українською територією», від якої український народ ніколи не відмовиться, і вимагає якнайшвидшого здійснення права на самовизначення для неї.
Він гостро засуджує союз УНР і Польщі, вважаючи його «неприродним». «Тому, — зауважує ерцгерцог, — й стоїть український народ здалека від цього союзу. Єдине, чим тепер оті держави супроти себе багаті — це взаємне недовір’я». Україна була потрібна Польщі лише доти, доки можна було використовувати українську армію в боротьбі проти більшовиків. Зрештою, Польща залишила її напризволяще, що підтвердили переговори з Радянською Росією у Ризі. Водночас Вільгельм Габсбург вважав, що Польща і Україна як сусіди, які мають спільний кордон, мусять дійти до згоди. «Одначе для її створення, — пише він, — зречися свого імперіалізму і взагалі всю свою дотеперішню політику піддати основній ревізії, бо Україна могла би жити в приязні тільки з етнографічною Польщею». Варто зауважити, що сьогодні саме цей принцип покладено в основу гармонізації українсько-польських стосунків.
«Повторилась стара як світ, майже вічна трагедія батьків, — писав А. Горленко[6] у віденській «Волі». — Старий архикнязь Карл Стефан Габсбург піддав публічно остракізму свого наймолодшого сина Вільгельма Габсбурга. Старий — полонофіл до мізку костей, прихильник польської шляхти. Молодий — українофіл, демократ по духу, побірник українського хлопа. І шляхи батька і сина розійшлись. В листові батька і відповіді сина відбилась, як відбивається сонце в краплині роси, трагедія двох народів — польського і українського. Бо не може в життю пастись вовк з ягням на одній полонині»181.
На багатьох українських емігрантів не могла не справити враження послідовна патріотична позиція австрійського принца з дому Габсбургів, який закликав «без огляду на переминаючі успіхи, боротися за українську справу аж до осягнення нашої цілі: самостійна суверенна Україна від Сяну до Кавказа». З другого боку, висловлені вголос на широку європейську аудиторію українські національні почування Вільгельма Габсбурга, який вважав себе передусім «українським патріотом і жовніром», викликали роздратування полонофіла батька ерцгерцога. У багатовіковому протистоянні двох народів Вільгельм Габсбург обрав шлях беззастережної підтримки нації «хлопа і попа», як презирливо називала галичан-українців польська аристократія.
6
А. Горленко — псевдонім редактора часопису «Воля» Віктора Піснячевського.