Погоня за вівцею
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4067-1
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Погоня за вівцею». Краткое содержание книги:
Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма — все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця — єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла — невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці — єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю…
Із задньої кишені «лівайсів» я витягнув конверт, відкрив його і взявся рахувати одну за одною десятитисячні банкноти. Обгорнута паперовою стрічкою пачка новісіньких банкнот скидалася швидше на колоду карт. Не встиг я дорахувати до половини, як різко заболіли руки. На цифрі дев’яносто шість підійшов офіціант, прибрав порожні банки і спитав, чи принести ще пива. Не відриваючись від банкнот, я мовчки кивнув. Здавалося, офіціантові байдуже, що я рахую купу грошей.
Коли, нарахувавши сто п’ятдесят банкнот, я вклав пачку в конверт і запхав у кишеню джинсів, принесли пиво. Я розправився ще з однією тарілочкою арахісу. І після того задумався: чого це я такий ненаситний? Відповідь була тільки одна: я зголоднів. Якщо подумати, то на сніданок я з’їв лише шматок фруктового кексу.
Я покликав офіціанта і попросив показати меню. Омлетів не виявилося, а були бутерброди. Я замовив бутерброд з огірком і сиром. На додачу мені запропонували картопляні чіпси і квашені огірки. Від чіпсів я відмовився, а квашених огірків попросив дві порції. Потім запитав, чи немає в них гострозубців для обрізання нігтів. Звісно, гострозубці в них знайшлися. Чого тільки немає в барах готелів! Одного разу в такому барі я навіть позичив французько-японський словник.
Я поволі пив пиво, поволі розглядав нічний краєвид, поволі обрізував нігті над попільничкою, ще раз подивився за вікно і відполірував нігті. І так до пізньої ночі. Взагалі-то я вже сягнув ветеранського рівня у тому, як згаяти час у великому місті.
З гучномовця, вмонтованого у стелю, вигукували моє ім’я. Спочатку воно не здавалося моїм. Через кілька секунд після того, як оголошення скінчилося, я поступово почав усвідомлювати, що сказані слова чимось дотичні до мого імені, аж поки нарешті в моїй голові воно справді-таки стало моїм.
Я подав знак рукою — й офіціант приніс мені радіотелефон.
— Плани трохи змінилися, — сказав знайомий голос. — Стан Шефа раптом погіршав. Часу вже не лишилося. А тому скоротився ліміт часу і для тебе.
— Який він тепер?
— Один місяць. Більше чекати ми не зможемо. Якщо впродовж місяця вівця не знайдеться — тобі кінець. Тобі вже не буде куди повертатися.
«Місяць!» — забриніло в моїй голові. Однак у ній був такий безлад, що загубилося правильне уявлення про час. Здавалося, що вже не важливо, скільки місяців — один чи два. Хіба не однаково, якщо взагалі немає критеріїв щодо часу, потрібного для пошуку вівці?
— Як це ви дізналися, де я? — здивувався я.
— Нам відомо практично все, — відповів секретар Шефа.
— Крім того, де шукати вівцю, — сказав я.
— Саме, так, — відповів він. — В усякому разі, швидко ворушися і не марнуй часу. Раджу тобі не забувати, в якому становищі ти опинився. Бо ти сам винен, що загнав себе в нього.
Це була чиста правда. Вийнявши з конверта першу десятитисячну банкноту, я оплатив рахунок і спустився ліфтом на землю. Як і раніше, по землі ходили нормально, двома ногами, нормальні люди, але від такої картини мені вже не могло полегшати на душі.
5. 1: 5000
Повернувшись додому, я виявив у поштовій скриньці разом з вечірньою газетою три конверти. В одному містилося банківське повідомлення про залишок на рахунку, у другому — запрошення на явно нудну вечірку, а в третьому — рекламний листок центру старих автомобілів. «Якщо продасте старий і натомість купите новий автомобіль вищого класу, то ваше життя посвітлішає» — було написано в листку. «Обійдуся без ваших порад!» — подумав я. Всі три листи склав докупи, розірвав навпіл і жбурнув у кошик для сміття.
Я добув з холодильника сік, налив його у склянку і сів пити за кухонним столом. На столі лежала записка від подружки. «Іду їсти, повернуся не пізніше 9.30». Електронний годинник на тому ж столі показував дев’ять тридцять. Поки я дивився на нього, на ньому з’явилася цифра тридцять один, а трохи пізніше — тридцять два.
Надивившись донесхочу на годинник, я роздягся, заліз під душ і вимив голову. У ванній кімнаті було чотири види шампунів і три — освіжувачів волосся. Бо щоразу, коли подружка ходила до супермаркету, накуповувала всякого дріб’язку. Як тільки зайду у ванну кімнату — відразу побачу щось нове. Самого крему для гоління я нарахував аж чотири види, а зубної пасти — п’ять. Якщо б поставити їх одне за одним, то вийшов би довжелезний ряд. Коли я вибрався з ванни, натягнув на себе шорти для бігу підтюпцем і футболку з короткими рукавами, липке відчуття неприємності зникло і настрій нарешті став бадьорим.