Останній раз

Темно й тихо. Тільки запах порохового згару та цокання ходиків у спальні. Антикварна річ. Віта три роки тому придбала в якомусь салоні за божевільні гроші. Антон переконався, що під їхнє клацання приємно засинати, і змирився з тим, що вони займали весь кут. До речі, про спальню. Чи йому здалося, чи, крім ходиків, там ще якісь сторонні звуки? Здалося?

Тіло втомилося перебувати в одному стані без руху, і Антон просунувся трохи вперед. Якщо їх троє, тоді все правильно. Один зайняв позицію на кухні, інший окопався в залі, третій, згідно із логікою й тактикою, повинен засісти в спальні. А якщо їх більше? Добре, товктися на кухні двом непрактично, вони будуть заважати один одному, перекривати сектор обстрілу. Зручніше двом розташуватися в залі, але ж вихід із нього теж один, знову доведеться партнерові заважати... Якби місця більше, а так — стандартна квартира в блочній панельці, на який особливий театр військових дій можна тут розраховувати! Отже, можливо, ще один у спальні... І все ж таки: а якщо їх більше?

Тишу порушив стогін. Стогнали із зали, очевидно, супротивник, що засів там, лише поранений. Антон зручніше стиснув руків’я револьвера. Стогін повторився, більше жодних звуків. Хіба... легкий рух у спальні. Чи здалося? Поранений застогнав голосніше, і Антон прийняв рішення. Витягнувши ліхтарика, він узяв його в ліву руку, рвучко перетнув коридор, скривившись від різкого болю в тому місці, де різали скальпелем два тижні тому, ступив до зали, розчахнувши напіввідкриті вже двері плечем, і кинувся праворуч до стіни, випускаючи на волю промінчик. Він ковзнув по периметру кімнати і не вихопив із темряви нічого, крім знайомих меблів і тіла на підлозі. Відразу ж за спиною Антон швидше відчув, ніж почув, ворушіння, та він був готовий до такого повороту подій. Осівши на підлогу, він спрямував промінчик у пройму дверей. Людський силует, вихоплений із темряви, миттю вийшов з-під світла, але секунди виявилося досить. Повалившись на бік, Антон кілька разів вистрілив у бік силуета, переміщуючи руку з револьвером після кожного пострілу. Супротивник зробив помилку. Він міг стрибком повернутися до спальні і взяти на приціл двері, тоді ситуацію контролював би він. Замість цього хлопець кинувся до виходу, і його дістала четверта куля, коли він уже смикав на себе вхідні двері. П’ята куля змусила його сповзти на підлогу, та він усе ж таки перевернувся на спину і у відчаї почав тиснути на курок. Його зброя теж була обладнана глушником, хлопки порушували нічну тишу, кулі впивалися в стіну й кімнатні двері, відбиваючи друзки, котрі набридливими комахами летіли Антонові на голову. Промінчик знайшов його, коли патрони скінчилися.