Останній раз

— Хто вас послав? Не мовчи, падло! Хто? Ну!

— Круг-гли-й, — слово хлопець вичавив разом із протяжним стогоном: — Круг-глий... Малах-хов...

Запитувати ще про щось було безглуздям. Що серйозне може знати звичайний бойовик? Антон поставив пляшку на місце. Потім пройшов до ванної. Присвічуючи ліхтариком, затиснутим у зубах, зняв велике овальне люстро, з деяким зусиллям вийняв кілька квадратиків кахляної плитки. Тут, у спеціально зробленому під час капітального ремонту заглибленні, лежали акуратно стягнуті гумовими стрічками пачки стодоларових купюр. Антон склав їх у раковину, зверху недбало кинув півдесятка паспортів, усі на різні імена, всі справжнісінькі й абсолютно надійні. Більше в тайнику нічого не було. З кімнати Антон приніс невеличку шкіряну сумку. Рухаючись квартирою, кілька разів переступав через тіло, що лежало у передпокої. Здалося навіть, що поранений стогнав. Можливо, цей, що в кімнаті, теж іще дихає. Напасник із кухні точно вбитий наповал, адже стріляв Антон майже впритул, а в іншого, того, хто мимоволі нагадав йому грудну мішень у тирі, куля може бути або в горлі, або в грудях. У всякому разі, небезпеки немає тепер жодної. Переклавши гроші й документи в сумку, Антон, підкоряючись швидше звичці, ніж бажанню приховати порожній сховок від стороннього ока, повернув плитку на місце і повісив люстро.

Зброю вони зберігали в комірчині. Особливо не ховали тому, що майже не приймали гостей. Та побачивши розстебнуту сумку, Антон зайвий раз переконався — незвані гості робили трус. Цікаво, чому вони навіть не винесли зброю з комірчини? Незареєстровані стволи будь-кому знадобляться. А там зберігався непоганий арсенал: розібрана снайперська гвинтівка Драгунова, два «калаша», один АКМ, «узі», два «Макарови», пара «кольтів», причому один — красень «пітон», поліцейський спеціальний. Ще в наявності штик-ніж, спеціально посаджений на зручне гумове руків’я, п’ять гранат Ф-1, окремо — запали до них, три пластикових вибухівки, детонатори теж окремо, запас обойм та магазинів. Самі вони ніколи не купували зброю напряму, тільки через надійних посередників, котрим було все одно, хто вони — клієнтура в таких людей не така широка, але й не обмежена кількома замовниками. Сумка відтягувала своєю неабиякою вагою руку, але Антон вирішив забрати з собою все. Зброя, гроші, документи. Більше їм із Вітою нічого зараз не потрібно.