Злочинця викривають зорі

Видко було, що Роньяр так нічого й не второпав, проте він все ж таки знову сів на своє місце. Тоді адвокат розповів йому про події останньої ночі. Коли він закінчив, Петер доповнив розповідь.

Редактор притих, а коли Тербовен замовк, він задумливо промовив:

— Хто б міг таке подумати! Так, виходить, Нево і Бельмонт діяли заодно. Я, осел, тішив себе думкою, що ця красуня Лю цікавиться мною, а виявляється, в центрі уваги були ви, пане Тербовен!

Глибоко зітхнувши, господар відкинувся в своєму кріслі.

— Добре, що обоє вони видали себе. Мені здається, що всі ми уникли великої небезпеки.

Петер ствердно кивнув і сказав:

— Я прийшов сюди, щоб порадитися з вами, як нам краще підійти до справи: цілком можливо, що найближчими днями проясниться таємниця зникнення мого батька, тому я хотів би просити у вас допомоги.

Адвокат, ніби захищаючись, підняв руки, але його обличчя при цьому сміялося.

— Насамперед я голодний, як собака. А ви хіба вже щось їли?

Зітхнувши, Роньяр відповів:

— Цілісінький день мені ніщо не йшло на душу, але тепер я ладен підтримати вас.

— Ну от! — вигукнув господар і підвівся з крісла. — На жаль, моя економка сьогодні з половини дня вихідна. Тому я пропоную зараз усім трьом іти в кухню й подивитися, чи не знайдемо там чогось їстівного. Згода?

Вони всі разом вийшли з кабінету. Заглянувши туди-сюди, Гофстраат знайшов кошик з яйцями. Всі погодилися на яєчню з шинкою. Тербовен запропонував поділ праці: Роньяр мав кип'ятити чай і накривати на стіл; Петер — готувати бутерброди, а Гофстраат уже торохтів великою сковородкою, на яку збирався розбивати яйця. Він надів кухонний фартух і метушився, як справжній кухар.

Під впливом веселого настрою Гофстраата обидва гості гаряче взялися за діло. А за вечерею стало вже зовсім шумно й весело.

Наситившись, задоволені своїм господарюванням, друзі залишили по собі спустошене поле битви.

Тримаючи в руках три келихи, Гофстраат підморгнув Петеру:

— За чарочкою «Цінцано» краще обговорювати справи.

При цьому він поставив на стіл розпечатану пляшку вермуту. Наповнивши келихи, він звернувся до редактора:

— Коли добре поїси, то весь світ здається кращим. Правда ж, пане Роньяр?

Той давно вже переборов своє гірке розчарування.

— А правда! Однак давайте тепер подумаємо, як ми зможемо допомогти Тербовену.

Всі троє задумливо дивилися один на одного. Нарешті Петер Тербовен заговорив сам:

— З учорашнього вечора мені стало відомо, чому Нево усунув мого батька. Не знаю, чи пам'ятаєте ви, що мій батько в одному з своїх листів писав про дорогоцінні знахідки.

— Звичайно, і навіть цілком точно! — зауважив Гофстраат, а Роньяр додав:

— Але Нево твердив, ніби то були лише цінні археологічні знахідки — руїни палаців, тріумфальних воріт, піраміди. Він говорив, що ваш батько ніякого золотого скарбу не знайшов.

— І це була брехня! — схвильовано вигукнув Петер. — Учора ввечері він накинувся на мене в той самий момент, коли я побачив на екрані, як він стояв перед наметом з блискучою староіндійською статуеткою в руках. Очевидно, мій батько викопав золотий скарб, яким хотів заволодіти асистент. Ось чому повинен був зникнути мій батько!.. Так, я думаю, треба підходити до цієї таємниці.