Злочинця викривають зорі
- Автор: Фальберг Г. Л.
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Дятленко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Злочинця викривають зорі». Краткое содержание книги:
— От так, тепер нема нічого небезпечного. Приймач уже не працює.
Мимоволі всі полегшено зітхнули. Петер показував пальцем всередину коробки й пояснював:
— Бачите, ось тут зліва — приймач. Він приводить в рух запальник. А оце, на обох кінцях вилки, вибуховий заряд.
— Оці два кусочки і є вибухівка? — спитав здивований редактор.
Усміхнувшись, Петер підвів голову:
— Ви не помиляєтесь, пане Роньяр! Якщо ці два кусочки зійдуться докупи, від вас нічого не лишиться.
Тепер, коли небезпека була усунута, всі знову повеселішали. В кімнаті, перебиваючи один одного, лунали голоси:
— То ця речовина, певно, уран?
— Що це таке, не дослідивши, сказати важко. Але немає сумніву, що це атомний заряд.
— Ото був би вибух так вибух!
— Від цього будинку мало що залишилося б!
Альтман перший подумав про те, щоб продовжити розслідування.
— Тепер лишилося ще знайти передавач, який мав привести в дію цю бомбу.
Роньяр якусь мить пильно вдивлявся йому в обличчя і раптом вигукнув:
— В автомашині!
Комісар збагнув не одразу.
— В машині Нево! Адже той суб'єкт був його шофером. Я готовий побитися об заклад, що машина стоїть десь тут поблизу.
— Шановний Роньяр, ви просто другий Шерлок Холмс! — іронічно зауважив Гофстраат.
— Без жартів, панове, — підтримав редактора Альтман. — Можливо, так воно і є, як гадає пан Роньяр.
— Великий чорний лімузин, — запально продовжував редактор, — американського виробництва, марки «Лінкольн».
— Ми зараз це з'ясуємо! — Комісар зняв телефонну трубку і дав вказівку розшукати машину. Знову поклавши трубку, він звернувся до Петера:
— Я дав розпорядження охороняти будинок і надалі. Цілком можливо, що ще будуть спроби вивести з ладу телевізійний апарат.
Петер запросив присутніх зайти з ним до лабораторії. Комісар зупинився перед багажними ящиками, що були вже виставлені в коридор.
— Між іншим, пане Тербовен, на ящиках стоїть напис «Нью-Йорк». Але ж той квиток на пароплав, що тоді загубив шофер Нево, був до Веракрус?
Петер підтвердив.
— Так от я й думаю, — продовжував Альтман. — Від Веракрус недалеко до Юкатану. Може, шофер мав якесь доручення на Юкатані? — Подумавши якусь мить, він перевів погляд на Петера: — Скажіть, хто знав про те, що ви збираєтесь поїхати на Юкатан?
— Ви вважаєте… — здивовано підвів брови Петер.
Альтман кивнув і, заходячи в лабораторію, додав:
— Але ж ви могли мати такий намір.
Гофстраат і Роньяр уже завели розмову з асистентом університету доктором Бальє і двома його помічниками. Петер підійшов до них. На телевізійному екрані чітко вимальовувались руїни міста в незайманому лісі.
— Ну, що тут видно, шановний колего?
— Пан професор саме працює біля однієї великої споруди. Кілька робітників допомагають йому. А доктор Нево он там, біля намету, — відповів Бальє і вказав олівцем на людину в білому тропічному костюмі, що сиділа за похідним столиком біля намету.
Роньяр нахилився вперед, щоб краще розгледіти:
— Там дуже важко впізнати людей; вони занадто маленькі.
Бальє повернувся до нього:
— Як тільки професор і його асистент сходяться докупи, я збільшую зображення, щоб краще було видно деталі. А так я не випускаю з поля зору і пана професора і доктора Нево.
— Чи думав колись ваш батько про те, — задумливо сказав Гофстраат, — що нам доведеться з допомогою його апарата розшукувати його самого в цих одвічних лісах Центральної Америки, намагаючись дізнатися, яка доля спіткала його.
Всі, замислившись, дивилися на мерехтливе зображення на екрані телевізора.
Син винахідника трохи стурбовано промовив:
— Сподіватимемось, що апарат витримає. Тоді завтра чи післязавтра все з'ясується.
Доктор Бальє обернувся до нього:
— Шановний колего, у мене є ще одне запитання: коли зник ваш батько — вдень чи вночі?
— Мій батько пішов у руїни й не повернувся звідти. І тільки ввечері його почали розшукувати.
24
За скляними стінками ліфта, що мчався вгору, шугали світлі, невиразні тіні. Одягнений в темносиній формений костюм бой монотонно викрикував номери поверхів. Зараз він зупинився на двадцятому. Ввійшов мулат у старомодному, жорсткому чорному капелюсі овальної форми. Ліфт знову рушив і помчав наверх. Яскраво освітлений номер поверху ковзнув униз.