Злочинця викривають зорі

— Ні, це була більш романтична пригода. Зараз я вам розповім.

Адвокат зробив невеличку паузу і потім продовжував:

— Учора ввечері, десь близько десятої години, до мене, старого холостяка, раптом завітала дама. Спокуслива й розмальована, як завжди, на порозі мого дому з'явилася Бельмонт.

Побачивши, що його гість при цьому імені насторожився, він перервав розповідь і спитав:

— До речі, ви знаєте Лю Бельмонт, що удає з себе журналістку?

— Бельмонт? Вона була вчора і в Нево. Я бачив, як вона виходила від нього.

— Он як! — вигукнув вражений Гофстраат і присвиснув. — Так ось у чому тут справа! Тепер мені дещо прояснилося.

Побачивши по виразу обличчя Петера, що той нічого не второпав, він продовжив свою розповідь:

— Слухайте уважно, любий друже: тут починається найцікавіше! Красуня Лю виступила в ролі спокусниці, їй неодмінно треба було витягти мене на нічну прогулянку. Ви не заздрите мені? — весело підсміювався він.

Однак Петера цікавило, що було далі.

— А я, старий дурень, надзвичайно захопився цією ідеєю і попросив почекати її тут, в кабінеті, поки я переодягнуся. З усією властивою мені галантністю я ще подбав про те, щоб у неї були сигарети й поставив їй пляшку свого улюбленого вермута «Цінцано».

— Це щось та значить! — іронічно зауважив Петер.

Гофстраат усміхнувся.

— Так, але що ж робить ця бісова баба? Поки я переодягався, вона заходилась обшукувати мій письмовий стіл.

— Та не може бути! — здивувався Тербовен.

— На щастя, я вже ввімкнув сигнальний пристрій до свого письмового стола. І він своєчасно сповістив мене в спальні про діяльність прекрасної гості.

— Ну, а далі? — з напруженою цікавістю спитав Петер.

— Я саме надів сорочку й збирався вскочити в штани, як задзижчав сигнал. І тут я, як був, наче індієць, підкрався сюди.

— Як? Без штанів? — зареготав гість.

— Звичайно! Я потихеньку відчинив оці двері й почав підглядати. Але вона помітила це й миттю кинулась від стола в сусідню кімнату. На жаль, у коридорі на вішалці не було жодного мого пальта, і я побіг назад у спальню, щоб надіти штани. Вона скористалася цим і в ту ж мить зникла.

— Ну й оказія! — пирснув зо сміху Петер. — Ну, а вона що-небудь прихопила з собою?

— Ні, не встигла, я вчасно наскочив.

Петер розсміявся:

— Уявляю, який у вас був вигляд без штанів. Не дивно, що Бельмонт кинулась навтікача.

Адвокат теж сміявся:

— Шановний Тербовен, повірте мені: жінок типу Бельмонт таким виглядом не збентежиш!

В цю мить двері розчинилися навстіж і пролунав чийсь голос:

— Добрий вечір, панове! Я не потурбував вас?

Господар і гість, здригнувшись, повернулися на голос і, вражені, побачили пана Роньяра, що в береті й спортивному плащі стояв у коридорі, здивовано озираючись навколо.

— Що тут сталося? Чому всі двері незамкнені?

Меткий, як завжди, редактор, не чекаючи запрошення, попрямував до найближчого крісла і, знесилений, впав у нього. Стомленим рухом руки він скинув з голови берет і простогнав: