Злочинця викривають зорі
- Автор: Фальберг Г. Л.
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Дятленко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Злочинця викривають зорі». Краткое содержание книги:
Петер помітив лише, як поступово бліднуло зображення на екрані. Він ледве витримав силу удару. А коли отямився, було вже пізно.
Поки він знайшов у темряві вимикач, Нево зник. Якусь мить ще було чути кроки, що поспішно віддалялися, потім на сходах усе стихло.
Петер обвів поглядом апаратуру, що стояла перед ним, інструменти, вимикач і регулятор. Тепер він знав, як працює додаткова апаратура і як нею користуватися. Навіть втеча Нево нічого в цьому не змінювала.
22
— Щиро дякую, — сказав поліцейський комісар Альтман і знову поклав трубку. — Тепер, пане Тербовен, ми знаємо, з чим маємо справу!
З цими словами він повернувся до Петера, що стояв у кабінеті Альтмана біля вікна й неуважно дивився на жвавий вуличний рух.
Той обернувся й сказав, вибачаючись:
— Я дуже шкодую, пане Альтман, що змушений був сьогодні двічі потурбувати вас. Але ж ви самі знаєте, як це важливо для мене.
Він підійшов до письмового стола і сперся на нього обома руками.
— Та що ви, це ж само собою розуміється, — заспокоїв його комісар і продовжував далі: — Сьогодні, десь близько четвертої години ранку, Нево екстреним літаком вилетів до Америки. — Він глянув на свій ручний годинник і докінчив: — Зараз він уже, певно, приземлився десь у Сполучених Штатах.
— Значить, вислизнув! — розчаровано констатував Петер і, помовчавши, додав: — І ви не можете вжити ніяких заходів?
Комісар співчутливо знизав плечима й відповів:
— На жаль, наші можливості обмежені. Як його повернеш звідти назад? О, якби він не втік, то тепер ми могли б заарештувати його за замах на вбивство!
Глибоко зітхнувши, Петер пригладив волосся.
— І знову нічого не поробиш! Просто руки опускаються!..
Альтман кивнув:
— Я охоче допоміг би вам, і зроблю все, що тільки можна. Я підготую радіограму своїм американським колегам і попрошу їх стежити за Нево. Але не дуже сподівайтесь на це, пане Тербовен. Мій досвід свідчить, що такий захід дасть мало користі. Крім того, ми не знаємо, хто він такий насправді, цей Нево.
Петер здивовано звів брови й спитав:
— Як це розуміти?
— А дуже просто! Цілком можливо, що людина, яку ми розшукуємо, діяла не на власний розсуд.
— Ви так думаєте?
У відповідь на це запитання Петера на обличчі Альтмана промайнула весела посмішка. Він відкашлявся і тоді вже пояснив:
— Іноді трапляються такі людці, за якими криється більше, ніж ми підозріваємо!
Це змусило Петера замислитись. Нарешті він сказав:
— Може, й так, але і це мені не може допомогти.
Він подав комісарові руку через письмовий стіл і попрощався з ним.
— Дуже вдячний вам за ваші турботи, пане Альтман!
Той підвівся.
— Якщо у нас буде щось нове, я подзвоню вам!
— Гаразд! — сказав Петер, виходячи з кабінету.
Через кілька хвилин Петер Тербовен на своєму невеличкому спортивному автомобілі спритно пробирався через центр міста, де в цю пору вечора завжди був досить жвавий вуличний рух.
За останнім світлофором вулиця була вільніша. До квартири Гофстраата лишалося ще кілька кілометрів.
Мимоволі думки Петера все ще кружляли навколо подій і пригод останнього дня. При цьому він знов і знов повертався до одного й того ж питання, що не давало йому спокою: яку, власне, роль відіграє у всьому цьому Гофстраат?
Непомітно для себе Петер значно зменшив швидкість, його весь час мучили роздуми. «З допомогою енцефалографа я дізнався, що Гофстраат — противник Нево. Але як він ставиться до мене?»
Перед ним знову постала в уяві пустинна Марієнстраде, й адвокат, що виходив з магазина випадкових речей. «Чому Леві заперечував? Невже адвокат грає подвійну роль?»
Тербовен уже добрався до мети і зупинив машину, а в голові усе ще тіснилися думки і здогади. Нарешті Петер прийшов до висновку, що його приятель досі добре вмів триматися в тіні.
Все ще замислений, він натиснув до блиску начищену кнопку дзвінка. В клітці сходів спалахнуло світло. З дверного телефону почувся голос Гофстраата: «Хто там?»
Назвавши себе, Петер подумав, що йому краще не говорити про викриття Нево: роздуми зробили його недовірливим.
Гофстраат сам підійшов до дверей і весело привітав Тербовена:
— О, кого я бачу! Мені сьогодні везе на цікаві візити! Заходьте!
— Я сподівався застати вас самого. Не хотілось би заважати вам, — стримано відповів Петер.
Господар, посміхаючись, подав йому праву руку.
— Нікуди ви не підете, вам не вдасться втекти, як це зробив мій попередній відвідувач!