Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
— Бачиш, я додержав слова і тепер під гарматний гуркіт, бемкання дзвонів і звуки сурм везу тебе додому! Ти врятована, Міго, врятована! — радів Ян Норріс.
З боку фортеці один по одному гримнули залпи тривоги. На міських мурах і фортечних валах барабанний дріб злився з першими зляканими криками в порту. Чимдалі гучнішав гамір за мурами й валами цього великого фландрійського міста; не одне пригнічене, охоплене гнівом серце закалатало частіше від цих гордих заборонених звуків, що так зухвало летіли назустріч іспанському барабанному дробу; і що дужче намагалися їх заглушити, то гучнішими вони ставали. Дзвони на всіх вежах били на сполох. Тепер у місті, від фортеці й до самої набережної, все вирувало й дзвеніло; до міського муру, вниз, у бік річки попливли військові прапори.
Але й далі гррдо лунала, перекриваючи цей гармидер, пісня:
Сотні, тисячі сердець за мурами, що їх Пачіотті звів довкола Антверпена, з солодким трепетом дослухалися до цих звуків; у сотень, тисяч людей на очі наверталися сльози.
Та розмірковувати часу не було; чорна галера здійснила свій найславетніший воєнний подвиг, і захоплену здобич належало сховати в безпечному місці. Під прикриттям гармат чорної галери Ян Норріс, тепер командир на галіоні «Андреа Доріа», вивів судно на середину Шельди й повільно поплив попід містом униз за течією. Сім захоплених менших суден уже йшли разом з іншими гезькими суднами попереду; замикала цю процесію чорна галера.
Як зблискували й гуркали гармати на антверпенських укріпленнях! Як жваво відповідали на їхню стрілянину гезькі судна й «Андреа Доріа», який тепер — уже під стягом «злидарів» — плив униз за течією, весело напнувши вітрила на вранішньому вітрі! Як рвав на собі волосся дон Федеріко, довідавшись про таку нечувану подію!
Вогонь з усіх укріплень і фортів уздовж цілої річки!
Ух-ха-ха, ух-ха-ха! Сьогодні в гезів удача, сьогодні в гезів удача! Що морським гезам до того, добре чи погано стріляють іспанці? Поранених — у трюм, убитих — за борт. Ух-ха-ха, ух-ха-ха! Ось знов ударив залп із чорної галери навпроти форту Філіппа! Гух, гу-гух, — це Круйське укріплення на брабантському боці.
Але тримайтеся добре, нідерландські хлопці, залишилась остання, але найважча перешкода.
Там, нижче за течією, у вранішньому тумані здіймається форт Ліфкенгек.
Там, нижче за течією, у вранішньому тумані — форт Лілло.
Тепер, гези, усі, хто ще може поворухнути рукою чи ногою, — до гармат.
Хай щастить гезам! Хай щастить гезам!
У Ліфкенгеку все було напоготові; комендант мав досить часу, щоб дати потрібні розпорядження: капітан Херонімо розбудив його ще о другій годині ночі. «Що сталося, сеньйоре?» — запитав полковник, і старий, знизавши плечима, сказав: «Може, заколот у Каллао, а може, бунт в Антверпені. Так чи так, а я прошу вас, сеньйоре, вийти на укріплення». Роздратований з'явився комендант на південно-східний бастіон свого форту й довго стояв, прислухаючись. За чверть години барабани знов закликали залогу на фортечні вали, а ще через годину капітан промовив:
— Сеньйоре полковнику, я наказав би розстріляти всіх вартових, що стояли на чатах сьогодні вночі…
Скільки часу тривала вже гарматна канонада вниз за течією Шельди? Не дивно, що в ліфкенгекському форту все якнайкраще підготували до зустрічі чорної галери!
Насуплений походжав капітан Херонімо туди-сюди перед своєю ротою, і що ближче лунала канонада, то дужче він супився — така вже була в нього вдача. Він грав у цій грі вже так довго, що вона йому просто надокучила — а в тім, ні, не надокучила, а зробилася така сама байдужа, як… як власне дихання. Отож коли з форту Перле примчав верхи навпрошки гонець і привіз перші подробиці про те, що сталося під Антверпеном, капітан Херонімо тільки знизав, за звичаєм, плечима. Як же люто сприйняли цю звістку його товариші! А старий воїн Альби, Реквезена й Фарнезе тільки відвернувся від гінця й пішов до своєї роти.
— І вони й досі сподіваються надіти цьому народові ярмо?! — бурмотів він. — Скільки вже років найкращі сини Іспанії, опора її могутності, складають голови на цій землі! Горе тобі, нещасна батьківщино!..