Книга пригод 3

Біля голландських берегів вирує Північне море. Тут, на Толені, Валхерені й Шувені, на островах Північний Бевеленд і Південний Бевеленд живе нездоланне, залізне людське плем'я, яке раніше від решти заприсяглося прийняти швидше турецьку, ніж папістську віру, яке носить на капелюхах срібний півмісяць, а в серцях — незгасну смертельну ненависть до іспанців. А яку молодь народжують на цих оточених морем піщаних дюнах! Захищайтеся ж, кастільські вежі, пильніше чатуй на фландрійських бастіонах, леонський леве! «Краще свою країну зруйнувати, ніж втратити!» — казали моряки-гези. Це вони під Вере й під Лейденом виривали з грудей переможених іспанців серця, надкушували їх і кидали собакам:

— Жеріть, але вони гіркі!

На фортах Ліфкенгек і Лілло, на Круїському укріпленні, на фортах Перле, Сент-Філіппо, Марія, Фернанд та Ізабелла раз у раз лунає заклик:

— Чатуйте пильніше! Чатуйте пильніше!

Гарматні жерла на брабантському березі, гарматні жерла на фландрійському березі щомить ладні вивергнути смерть і загибель на будь-яке відважне судно, що наперекір їм спробує пройти вгору проти течії до Антверпена.

— Чатуйте пильніше! Чатуйте пильніше!

Але ніч темна, ні місячне сяйво, ні мерехтіння зірок не освітлює її. Важко такої ночі чатувати пильно. Як тихо й тепло! Тільки шум повноводої річки супроводжує застережливі оклики воїнів на валах.

— Чатуйте пильніше! Чатуйте пильніше!

Але що це перетинає з боку Південного Бевеленда Західну Шельду — там, де море й річка стрічаються і зливаються в одно? Що то лине в такій пітьмі на хвилях? Сотні зловорожих рук штовхають судно вперед, і воно летить, мов стріла, неначе примарне, неначе Летючий Голландець. Могутній його корпус розтинає хвилі, а за ним посуваються ще кілька суден, трохи менших.

Що цим гезам нічний морок! Вони вміють знаходити шлях на водах, що належать їхній вітчизні. Одна за одною сунуть темні тіні; вони йдуть в одну лінію, і жодного звуку не чути на судах, навіть весла занурюються у хвилі нечутно. Пошепки переказують моряки з уст в уста слова команди; кожен знає своє місце, кожен склав смертельну присягу встромити ножа у горло сусідові, якщо той необережним шарудінням чи необачним викриком наразить їхню святу справу на небезпеку.

І кожен неодмінно додержить присяги й заколе в такому разі будь-кого, хай це буде навіть брат, батько чи син.

Світло ліворуч! То — форт Лілло. Світло праворуч! Це — форт Ліфкенгек.

Лунко й виразно долинають оклики іспанської варти до матросів на борту… чорної галери й суден, що йдуть услід за нею.

Кожен ніж, кожна абордажна сокира напоготові… Біля гармат тліють замасковані артилерійські ґноти, збуджено калатають серця у відважних гезів.

— Чатуйте пильніше! — лунає вдалині. Жахлива небезпека загрожує хоробрим морякам.

Боже, пошли гезам удачу! Що то блимає праворуч? Це вогні в селі й у форту Каллао. Що то зблискує з боку Брабанта? Це вогні у селі Ордам.

Як тихо тепер у цьому страшному місці! Колись тут здіймався міст, естакада Александра Фарнезе — чудо будівельної техніки свого сторіччя. Який геній тут сяяв! Скільки крові тут пролилося!..