Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
Бідолашна Міга! Вона стоїть навколішки, з розпущеними косами біля постелі смертельно пораненого капітана — примарно бліда, зі зціпленими до болю руками! Нема порятунку, нема!..
Хвилі Шельди поглинули її друга, що несамовито боронив свою кохану і зрештою кинувсь у холодні води, щоб не побачити її ганьби.
А Бог? Гай-гай, надто темна ніч, надто похмурі думки в безталанної, щоб вона згадала про великого спасителя від усіх небезпек. Немає такої сили на землі й на небі, яка врятувала б дівчину від ганьби й безчестя. О горе тобі, Міго ван Берген!
Глухо долинають із соборної вежі одинадцять ударів годинника, повільно пливе важке бемкання, відлунюючи в дівочій свідомості.
І знов поволі завмирає міський гомін, знов гаснуть один по одному вогні в оселях за муром Пачіотті, що дістав назву від імені італійського інженера, свого будівничого.
Тиша стає чимдалі глибшою й глибшою. Тільки зрідка її розітне несамовитий крик чи переможний вигук, тільки зрідка пролунає хрипкий спів п'яного гурту солдатів чи оклик нічної сторожі або дозорців.
І знову б'є прадавній годинник на вежі собору Пресвятої Богородиці. Північ!
Антоніо Валані звівся на подушках і в лихоманці оглядівся довкола божевільними, збудженими очима.
— Де вона? Леоне, Леоне… Вина, свічок і кохання! Леоне, де ти? Куди ти її подів? Де ти її сховав? Вона моя… О зраднику… зрадливий Леоне… Дівчина моя, моя… Ха-ха-ха, я не мертвий, як ти собі гадаєш, Леоне… Я живий і втримаю в своїх руках те, що належить мені…
Міга ван Берген торкнулася чолом підлоги; лейтенант делла Рота лагідно вклав безтямного капітана знов на подушки, всіляко намагаючись його вгамувати; але вся сила, вся пристрасть, здавалося, ще раз яскраво спалахнула в умирущому, перше ніж навік погаснути.
Знов і знов пробував капітан у своєму шаленстві скинути з себе руки Леоне.
— Всі на палубу! До штурвала, до штурвала! Слава королю!.. Он вони здіймають прапора — то гезький прапор! Вогонь, вогонь, вогонь! Evviva Genova!..[33] Вибухає адміральське судно… Вогонь, вогонь… пекло, пекло… Леоне, захищай судно! Захищай судно, Леоне!.. Всьому край… Ох, гезький прапор… на гарматах… поразка… Поразка! Захищай судно, захищай судно, Леоне!
Хворий знесилено змовк; лейтенант поправив йому подушки й підійшов до дівчини, що все ще стояла навколішки.
— Що вас так налякало, люба? Встаньте ж… Чому ви колінкуєте на підлозі? Голубонько, не тужи. Ти повинна стати королевою, необмеженою володаркою на цьому чудовому судні. Йде війна… один мусить опустити свій стяг, а другий високо здіймає його на щоглі. Бідолашний Антоніо!.. Він це передбачав: йому судилася могила, мені — прекрасна здобич… Я люблю тебе! Я люблю тебе, зоре фландрійська, біла антверпенська трояндо! Я люблю тебе й нікому не віддам. Годі тобі впиратися… Не дивись на мене такими дикими очима… Ти моя, і ніхто не вирве тебе з моїх рук!
— Яне!.. Допоможи, врятуй! — закричала дівчина, не тямлячи своїх слів.
— Забудь про того теза! — прошепотів Леоне. — Хіба він не помстився за себе, хіба не помре через годину нещасний Антоніо? Що тобі до мертвого геза, нехай його труп пливе собі за водою… Устань, устань, кажу! Не варто більше бити до крові білосніжним чолом у підлогу! Чого ти домагаєшся? Вже мертвий гез, помирає Антоніо Валані. То обійми ж Леоне — живого Леоне своїми п'янкими руками, о чарівна, горда володарко!
— Згляньтеся наді мною, згляньтеся! — простогнала дівчина.
Та лейтенант тільки засміявся.
— Чуєш? Перша година ночі! О п'ятій ми знімаємося з якоря. Доти ти маєш час виплакатись. Але потім не смій мені голосити та зітхати! До п'ятої ранку досить часу, щоб померти, бідолашний Антоніо, нещасний мій друже. Не вставай, твої рани знову кривавляться… Ляж… Ну нащо тобі ця дівчина?
— Леоне, Леоне, захищай судно! Чорна галера… Захищай судно! — пронизливо кричав у лихоманці вмирущий.
— Ага, чорна галера! — пробурмотів Леоне делла Рота. — Лови почнуться аж о п'ятій ранку… Спокійно, спокійно, Антоніо, — на судні все гаразд. Не турбуйся, спи, засинай.
Капітан знов опустився на подушки й заплющив очі. Після цього останнього несамовитого збудження всі сили, здавалося, покинули його. Життя Антоніо Валані, капітана «Андреа Доріа», добігало кінця.
33
Хай живе Генуя!.. (Іт.).