До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Читаю: “Вона [дорога] лягала… закрутами, розсовуючи в боки кущі…”. Останнім часом в українських текстах спостережено дивне явище: автори з двох рівновартих синонімів обирають не коротший, а довший. Так, замість втягати, затягати воліють писати втягувати, затягувати. Щодо слова розсовувати, то появу цього синоніма, як і форм втягувати, затягувати, ми завдячуємо двомовності. Словники Грінченка та Желехівського фіксують лише форму розсувати. Очевидно, що тотальне засилля псевдоукраїнського койне не могло не поширити свого лінгвоцидного впливу і на молоде покоління літераторів.
Уживання форм множини абсолютно не збігається не лише у малоспоріднених мовах, а й у споріднених.
Якщо росіяни, наприклад, можуть вживати слово стоны – множину від слова стон, то вживання множини від нашого слова стогін – стогони – звучить штучно, так само як наволочі від слова наволоч, бо і стогін і наволоч у нашій мові – це збірні поняття, які одниною передають множинність факту чи явища. Пише автор “Дива”: “…хто наважиться стати на перешкоді володарям пущі в хвилю їхніх найвищих захватів!”. Письменник взорується на мову росіян, де восторг має множину восторги. Але творити лексику, сліпо копіюючи іншу мову, нічого крім шкоди не дає. У нашій мові захват, так само як екстаз, не звучить у множині. Не звучить і край. Мовний смак не дає. І на це нема ради. Краще послухаймо цей же текст без множини: “…хто наважиться стати на перешкоді володарям пущі у хвилю їхнього найвищого екстазу!”. Чи однина не висловлює того самого, що й множина?
“Де це бачено, щоб у таку негоду вирушати на… лови…!” – читаємо в романі. Живомовна лексика – один із творчих козирів автора. Але й тут є своє “але”. Ідіоматичні звороти одної мови не так легко сліпо переносити до іншої мови, бо до творення ідіоматичного звороту докладають рук і милозвучність, і легкомовність, і мовний смак. Без санкції цих трьох мовних інстанцій жодний ідіоматичний зворот не дістане мовних прав. Російський зворот где это видано дістав ці права у процесі змагання кількох синонімів. І зворот-переможець живе. Скалькований же на нашу мову зворот звучить штучно, бо українська живомовна стихія знає інші, притерті до наших звукових реалій звороти; саме їх і треба тут ужити: “Де Ви бачили, щоб у таку погоду вирушати на лови!”.
В описі роздумів князя Ярослава є таке місце “…хоч легковажити, ясна річ, ромеями ще ніхто не міг…”. Тут слово легковажити ставить після себе питання чим (ким). А ось Леся Українка: “Невже ти так свій розум легковажиш, талан свій зневажаєш…?”. Л. Українка легковажить що. Та й сам Загребельний в іншому місці пише: “Чоловіка простого ніхто не слухає… навіть діла його щонайбільше змаловажують…”. Змаловажувати (синонім дієслова легковажити, утворений автором) ставить після себе питання що. Беру РУС Кримського. У двох позиціях: у перекладі слова пренебрегать та в перекладі слова неглижировать РУС Кримського наводить легковажити що. Такий ужиток випливає з того, що слова важити та зневажати ставлять після себе питання що. І письменник, утворивши дієслово змаловажувати, іде за цією моделлю, ставлячи після новотвору питання що, і тим самим перекреслює поширену через двомовність форму легковажити чим.
Пише автор: “Чомусь у цьому клятому лісі з недавніх пір у всьому ставав похожий на свого отця…” Ідіоми з тих пір, до тих пір, з недавніх пір дуже відгонять суржиком. А надто тому, що всі вони мають своїх українських двійників: з тих пір – це відтоді, відтак; до тих пір – доти; з недавніх пір – віднедавна. Редагую: “Чомусь у цьому клятому лісі віднедавна ставав у всьому похожий на свого отця…”.