До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Обидва, наведені першими, варіянти, що їх пропонують І. Вирган (поет) і М. Пилинська (мовник), на мій погляд, не можуть претендувати на знак якости. Прототип цих претендентів из искры возгорится пламя аж ніяк не підстрибує з радости від таких бідних на мовну досконалість родичів. А наша ж мовна стихія лягла в основу чи не трьох слов’янських мов! І не має гідного відповідника до якогось там афоризму! Не може такого бути! Я не вірю в це. Тому й звертаюсь першим ділом, ясна річ, до редакторів, що мають діло із сучасними геніями. Нумо думати! Невже нічого не надумаєм?! Головне, не триматися сліпо за оригінал. Може, відійшовши і від іскри і від полум’я, створимо шедевр. Проба: вулкан вогню запалить іскра!
Наведена альтернативна пара – наочний приклад, як можна покращити якість висловлюваного, знайшовши народній відповідник до математично правильної кальки. За цим прикладом і треба йти у пошуках перлин.
Ще один приклад, як наші предки вилучали зі своєї мови повстяну лексику, творивши мовні шедеври.
Треба кінчати, а скільки ще не сказано! Про те, наприклад, що нашу мову до кінця не досліджено. Білих плям, а білих плям! У товстих академічних виданнях нема десятків перлин нашої мови. Хоч би й цих: що швидко робиться, то сліпе родиться, або німий завинив, а горбатого повісили, або зрубаній голові байдуже за чубом, або нема біди, щоб не вийшли гаразди, або…, або… Якої іноземної мови треба навчити наших українознавців, щоб ми таки мали повне уявлення про багатство і лексичні можливості своєї рідної мови?
37. ЩО БІЛЬШЕ НАУКИ, ТО ДОВШІ РУКИ!
У попередній бесіді ми говорили про ритмомелодику – чинник, що у процесі спілкування поколінь сприяє виробленню людських мов. Кому-кому, а Редактору треба бути з ритмомелодикою на “ти” – це поможе йому професійно редагувати тексти і молодих і немолодих авторів. Особливу увагу на вимоги ритму й мелодики слід звертати в діялогах. Чи ж можна в мові персонажа допустити таке: “Я неспроможен до Вас прийти”? Підкутий редактор одразу відчує фальш – великою мірою ритмомелодичний – у слові неспроможен і переробить сказане.
У статті про державність української мови авторка пише: “Адже у семи няньок, як стверджує народна мудрість, дитя без ока”. А у збірочці приказок шістьма мовами укладач наводить іншу редакцію цього афоризму: У семи няньок дитина без носа. Цей варіянт уже грішить проти ритмомелодики – з’явився зайвий склад (дитина замість дитя), який розтягає вираз, і він тратить лаконічність. Крилатий вираз, коли він пройшов усі стадії досконалення, має звучати як команда: сто баб, сто рад, а дитя без пупа! Так виглядає мовний самоцвіт, що його нас змусили забути, і ми забули, і який у статті про державність нашої мови варто пригадати.
Читаючи сучасну публіцистику, та й літературу, можна подумати, що мав рацію міністр освіти Російської імперії Валуєв, коли казав, що нашої мови “не було, нема й не може бути”. Бо ж у текстах нашої духовної еліти фігурують переважно перекладені з іншої (не з інших!) – з одної-єдиної іншої мови – афоризми й крилаті вирази: курчат восени рахують, скатертю дорога, ворон ворону ока не виклює тощо. Наших же – коротших, влучніших, українськіших – не було, нема і т. д. Пише український літературознавець і першим, любим Валуєву варіянтом згаданої приказки називає окремий розділ: З гармати по горобцях. Але – будьмо справедливі – літературознавець не винен у тому, що держава навмисно гальмувала “українські студії”. Більшість наших словників, зокрема жоден РУС, не наводять приказки на муху з обухом. Лише фразеологічний словник АН спромігся цей вираз зафіксувати. Але до масових видань його – на два склади коротшого від валуєвської приказки – не внесено. Чи ж не свинство? З того всього нагадую молодим і завзятим – ідіть на україністику, там є для вас невідкриті Америки!
У текстах гумористичних, а надто полемічних, вживання крилатих слів та афоризмів просто необхідне. І наш брат перодряп не нехтує цю необхідність, обігруючи відомі афоризми, що додає оповіді додаткових барв: тихо їдеш – далі будеш від того місця, куди їдеш. Але всяка переробка – це палиця о двох кінцях. Можна переробити не на користь тексту, а на шкоду. Афоризми виробляються століттями, і всяка переробка потребує уміння. У полемічному тексті читаю: “Якщо НН вживає… “на Україні”, то… пана й так видно за халявами”. Полеміст узяв на себе невдячний труд – виправити неправильно, на його думку, скомпановану приказку видно пана по халяві. Серед людей, незнайомих з українською живою мовою, поширено забобон, що прийменник ПО неукраїнський, і його треба заміняти на прийменник за. Важко заперечити, що там, де росіяни кажуть по, українець деколи (не скрізь!) може вжити за. Але це не значить, що нашій мові прийменник по невластивий. Навпаки. По нам аж ніяк не чуже. Пише І. Нечуй-Левицький: “Микола… пізнав її по високому зросту… по хустці на голові”. Такий ужиток має цілком зрозуміле філологічне коріння. Ми ж кажемо по-Божому, по-нашому, по-літньому. Ці форми відповідають на питання по якому? що дуже близьке до питання по чому? І цілий ряд наших дієслів відповідає саме на це питання.