До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Брак дієприкметникових форм декого з “писателів” змушує до позичок. Але не Павла Архиповича. Коли чогось нема, то його треба надбати. І він дбає на те, чого нема: “…скінчилися… вже й плутливі звірині тропи…”. Дехто з сучасників може написати “…скінчилися… вже й плутаючіся звірині тропи…”. Гарно?
Аналіз нашої лексики поміг автору творити самобутні дієприкметники. Нерідномовні ж у побуті “українські мовознавці” культивували форми розмахуючий, вередуючий тощо. А ми ж замість форм плачучий, пустуючий кажемо розплаканий, розбещений. Тому у автора розмаханий бородань, а не розмахуючий руками бородань. Таке письмо – це ще й збільшення палітри словотворення. Від форми розмахуючий руками годі утворити іменника, а від розмаханий – будь ласка: “У варяга все приховувалося за розмаханістю в руках…”. Замість капризуючий, автор вживає розкапризований. Мовознавцям треба б повчитися у Загребельного.
Словечко аж у П. Загребельного не сидить без діла. Це слівце – родзинка українського стилю. Пише автор: “…тітка… знадобилася б аж он як…”. Дехто висловить це інакше: “…тітка… знадобилася б дуже до речі…”, тобто как нельзя кстати. Дехто, та не автор “Дива”.
Безпорадність словників не має меж. Споконвічна українська лексика до словників не потрапляє. Наприклад, російський вираз намётанный глаз, словники перекладають призвичаєне око. А це ж лише півпереклад. У “Диві” ж читаємо: “…студент мав вигострене око…” Хіба це не те саме, що намётанный глаз?
Пише романіст “…тоді він з маху відкинув її [жіночу ступню]…”. У словниках УССР пару з маху, вживану ще Котляревським, фіксує лише СУМ. А вираз же звучить краще від ідіоми з нальоту, пропагованої словниками.
“Просто мав приємність від… лежання…” – пише Загребельний про свого героя на березі моря. Коротко, зрозуміло, по-українськи. А якщо сказати: “Просто одержував задоволення…”? Покращає виклад?
У своїй словотворчості П. Загребельний запозичає і розвиває українську живу мову, вдаючись до стислости живої оповіді. Усі зразки цього стилю навести годі, але один приклад може бути дуже показовим під цим оглядом: “…слов’яни замешкали наймальовничіші землі. Що взяти русичів, а що болгар, а що сербів…”. Таку конструкцію канонізований стиль віддасть так: “…слов’яни замешкали наймальовничіші землі. Взяти хоч би русичів, чи то болгар, чи то сербів…”. Авторові звороти творять стислий і, сказати б, запашний український стиль.
Розлянуті приклади – лише десята частина новотворів, що їх читач знайде у романі “Диво”. Наведу ще кілька мовних винаходів автора: надумка – ідея, напівдумка – неясна думка, підбання – внутрішня поверхня бані, скорий на поміч – помагаючий, знетерпеливлений – кому урвався терпець. Але і на сонці є плями. Словникове койне вторгається у цей мовний розмай і псує обідню. Про це в наступній бесіді.
35. І НА СОНЦІ Є ПЛЯМИ
Розглянувши здобутки автора роману “Диво” на ниві словотворення, спинімось на мовних огріхах, помічених у творі. Наперед зазначимо, що ці огріхи треба записати не так на карб автора, як на карб соловецьких редакторів. Роман написано у шістдесяті роки XX століття і він не міг не пройти редагування. Про це є свідчення у тексті. Так, у романі в мові героїв фігурує слово копченина – без сумніву штучно створене слово, підкинуте редакторами. Чому я так думаю? Бо за кілька сторінок після появи копченини у тексті твору фігурує слово вудженина, засвідчуючи, що автор знав і вживав це слово, але редакторська рука, маючи коло себе список заборонених слів, перевуджувала вудженину на копченину, а в одному місці недогледіла і пропустила крамольне слово у світ. Пригоди вудженини у творі Загребельного дають підставу вважати, що й деякі інші огріхи у мові роману належать не автору, а руці редактора.