До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Коли літератор вживе якесь невдале слово чи зворот, це, слів нема, факт прикрий. Але ніхто не змушує нікого повторювати хибний вжиток. Коли ж словник, який має навчати мови, пропонує хибну лексему – це завдає мовній культурі більшої шкоди. Словники УССР, наприклад, канонізували лексику, що мала на меті заховати від тих, хто вчився, кращі лексичні зразки (затавровані тавром “націоналістичних”), рекомендуючи натомість неоковирніші синоніми. РУС Академії наук УССР (1981 р.) на цій ниві досяг неабияких успіхів. Хоч словник точно розписував, який працівник яку частину словника опрацьовував, сьогодні важко встановити чи в ляпсусах винен “засвічений” філолог, чи до цього доклав руку головний “редактор”, який мав списки “забороненої” лексики і відповідно діяв. Могло бути й так, що відповідальний філолог знав кращу форму, але боявся, як би чого не вийшло, і застрахувався гіршою формою. Хай як воно було, але російський вираз поддаться на уговоры академічний РУС перекладає як піддатися на умовляння, лишивши за бортом питомий український варіянт датися на підмову: “Він… просив і закликав… щоби люди не давалися на підмову…” (Н. Кобринська).
Мовознавство від КҐБ завдало українській культурі великої шкоди, бо кадри, навчені на перекрученнях і замовчуванні кращої української лексики, передають сьогодні здобуті “знання” молодому поколінню без жодних коректив. Так, виданий 1999 р. “Новий РУС” і виданий 2003 року РУС за редакцією В. Жайворонка повторюють цілий ряд “винаходів” соловецьких РУСів, в тому числі і “повстяну” ідіому піддатися на умовляння, невідому ні в живій, ні в літературній мові, а породжену тотальним лінгвоцидом української мови під сонцем Кремля.
Хочеться побажати молодому поколінню, а надто майбутнім редакторам, що вивчають рідну мову, не обмежуватися на тому, що вони почують на лекціях від професорів, вихованих на кастрованих підручниках та словниках, а вдаватися до самоосвіти, вивчати класиків, прислухатися до мови народу, щоб вернути йому його мовні скарби.
32. ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН
Редактор може й собі вчитися у письменника, бо справжньому лицарю пера завжди бракує лексики: письменник сам творить її, або прислухається до живої мови і знаходить там те, чого у жодному словнику не записано. Ще дехто, коли йому бракує слів, вдається до ненормативної лексики – це теж свого роду творчий пошук. Правда, хто полюбляє ненорматив, часом “плаває” у нормативі. Але менше з тим. Наша тема: співпраця Редактора й письменника. Поговоримо про те, що Редактор може запозичити у творі Павла Загребельного “Роксолана”.
Шукаючи за місткою і влучною лексикою, письменник вдається до живої мови – до джерел нашої мовної стихії. І це дає свої плоди. Пише автор: “Він… довго дивився на неї [колону],, мов вуличний… чоджук, тільки й того, що не роззявляв рота…”. Лексичний зміст виразу тільки й того, що літературна мова засвоїла у формі з тією різницею, що. Живий же вираз короткий, простий і цілком зрозумілий без залучення додаткових слів як різниця. Вираз для XXI століття.
“…проти… не наважувався виступити навіть всемогутній володар, надто, що й причин для суперечки… не було”. Коротку пару надто, що замінить лише тим більше, що.
Губа в нашій мові творить цілу низку зворотів, які тепер забувано на догоду “імпернаціоналізмам”. Персонаж роману “…спитав через губу…”. Сучасник напише пихато, гордовито, бундючно. А що образніше, що ближче до української стихії?
Деякі місткі ідіоми літературна мова нехтує, мовляв, не годяться для літератури. Наш автор повертає їм життя: “…пройдисвіти… крутилися довкола…, маючи хіба ж таку нагоду, щоб втертися в довір’я до падишаха”. Хіба ж такий відповідає епітетам чудовий, рідкісний, якнайкращий, щонайзручніший.
Ідіома аж диво брало із серії подібних виразів – аж зло бере, аж сум узяв, аж завидки беруть тощо – коротка, зрозуміла, проста. Саме такі звороти мають фігурувати в українській літературі: “…заспівала по-перськи, тоді по-азербайджанськи, аж диво брало”. Ці звороти свідчать, що твір написано не якоюсь, а українською мовою. У літературі ж фігурує стандарт: просто не вірилось.