Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Ґрунтовної різниці межи 1 виданням і цим, другим, немає. В postscriptum’і до вступної статті редактор І. Я. Айзеншток говорить, що з часу першого видання його погляди, як принципово-літературознавчі, так і його розуміння постаті Гулака, в ґрунті не змінилися, і тому він вніс тільки другорядні поправки та додатки. Такі доповнення та поправки можна відзначити і в статті, і в примітках до тексту (серед останніх занотуємо С. В. Пилипенкові переклади використаних у Гулака-Артемовського байок Красицького). Що ж до одного з найголовніших заперечень критиків — проти розуміння Гулака-Артемовського, як новатора в умовах українського письменства 20—30-х рр., — то їх І. Я. Айзеншток ні в якій мірі не приймає, і тільки для того, щоб «читач міг вислухати alteram partem», поширює примітку про II оду до Пархома (стор. 382) цитатою із рецензії К. О. Копержинського. Як і раніше, І. Я. Айзеншток настоює, що Гулак-Артемовський був розпочинателем в українській поезії нової романтичної течії, і пробує довести принципову відмінність межи його переробками Горація та травестійними методами «котляревщини». Гулакові переспіви Горація не є травестія, изнанка, «то есть описание шуточным слогом тех происшествий, какие прежде описаны были слогом высоким» — це або варіації на Горацієві теми («Горацієві оди правлять йому за motto»), або просто наслідування римського лірика. Аналізуючи оду до Терешка і зіставляючи її з первотвором — одою до Вальґія (Carm., II, 9), І. Я. Айзеншток хоче довести, що, заступаючи Вальґія — Терешком та Одаркою, Авґуста — білим царем, а гелонів — допіру переможеними «ляхами», Гулак робить те саме, що й Державін у своїй оді «На смерть графини Румянцевой» («Не беспрестанно дождь стремится на класы с черных облаков»), де так само змінені гораціївські імена на російські. Закликає І. Я. Айзеншток і до історичної перспективи в оцінках, і на доказ своєї думки наводить епізод із Шевченкової повісті «Близнецы», де один із персонажів, переяславський сотник Сокира, вихованець Академії, латиніст і гебраїст, порівнює Гулакову оду з первотвором і примовляє: «Превосходно! И в точности верно!» Звідси робиться висновок, що на сучасних читачів ода до Пархома справляла інше враження, як на нас, вихованих у інших обставинах: вони, мовляв, травестії в ній не бачили.
На нашу думку, на ці міркування І. Я. Айзенштока тяжко пристати. Думаємо, що враження Шевченкового героя зовсім не таке єдино-характерне для сучасного читача. І сам Шевченко, кількома рядками вище, розповідаючи про читання Гулакової оди у Сокир, додає в дужках: гениальная пародия! Про сприймання оди, як переробки жартливої, свідчить і наведена в статті Айзенштока цитата з Костомарова, що «для многих не столько было забавно содержание сочинений Котляревского и Артемовского, сколько слова, выговор, обороты малороссийского языка». Значить, уважати твори Гулака-Артемовського та Котляревського «забавними», з огляду на їх зміст, було річчю звичайною… Розуміється, ми не заперечуємо конечної для історика літератури потреби впроваджувати історичну перспективу в свої міркування, — ми тільки думаєм, що і при такій умові можна зауважити певну відмінність у стилі, скажім, Гребінчиного перекладу «Полтави» і перекладу А. Шпигоцького, межи «Пархомовими одами» Гулака-Артемовського і перекладом 2-го еподу Боровиковського, межи Гулаковою одою до Терешка і його ж таки віршем «До Любки». Щодо імен Терешка й Одарки, то вони, на нашу думку, справляють у Гулака інше враження, як російські імена в перейнятих від Горація одах Державіна чи то В. Капніста (Дашкова, Перфильев і т. п.), бо ж подаються в іншому побутово-стилістичному супроводі. Наявність бурлескного тону очевидна хоч би в таких зворотах автора: «Воно минеться все, козаче, не журись / Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш?» І далі: «Он не таких стяло / нехай боронить Спас / Що й кендюх розлетівсь із єдноральським пузом», «Вже Федорович наш з їх видавив весь жир»; «Бач, ярепудова збентежилась ляхва» і т. д. Зумисна тривіальність цих рядків розбиває всі докази І. Я. Айзенштока. Оскільки відмінний ефект цих рядків від державінської оди «На смерть Румянцевой», можна навіть переконатися з простого зіставлення текстів.